Мамо, я не хочу йти до бабусі! скрикнула семирічна Марічка, вириваючись з маминих обіймів. Вона мене не любить! Тільки дядька Миколу!
Марічко, не вигадуй, відповіла знесилено Наталя, застібаючи дочці куртку. Бабуся любить усіх онуків однаково.
Неправда! дівчинка тупнула ногою. Вчора вона дала морозиво Андрійкові, синові тітки Олени, а мені нічого!
Може, у тебе горло боліло? спробувала знайти виправдання Наталя.
Ні! Вона просто не любить мене, бо я не рідна її синові!
Наталя завмерла з щіткою в руці. Як семирічна дитина могла це знати? Хто їй розповів?
Марічко, хто тобі сказав таке?
Ніхто, дівчинка відвернулася до вікна. Я сама зрозуміла. Андрійко казав, що його тато і мій тато брати. А ще я знаю, що мій тато не справжній. Мій справжній тато живе далеко.
Серце Наталі стиснулося. Вона сіла біля дочки на диван.
Послухай мене уважно, серденько. Тато Олег твій справжній тато. Він любить тебе, доглядає за тобою з двох років. І бабуся Тетяна теж тебе любить.
Тоді чому вона завжди хвалить Андрійка, а на мене сердиться? очі Марічки наповнилися сльозами.
Наталя не знала, що відповісти. Бо дівчинка була права. Свекруха справді ставилася до неї інакше, ніж до “справжнього” онука.
Наталю, ми спізнюємось, увійшов у кімнату Олег. Марічко, швидше вдягайся, а то бабуся чекатиме.
Я не хочу туди! знову заплакала дівчинка. Вона мене не любить!
Олег подивився на дружину, збентежений.
Що трапилося?
Потім розповім, прошепотіла Наталя. Марічко, вдягайся. Підемо всі разом.
Вони йшли парком мовчки. Марічка плелася позаду, час від часу схлипуючи. Олег ніс пакет із продуктами для матері, а Наталя думала про те, як пройде візит.
Тетяна завжди була жорсткою жінкою. Коли Олег представив їй Наталю з двомарічною донькою, свекруха зустріла їх холодно.
Навіщо тобі чужа дитина? говорила вона синові. Знайди собі порядну дівчину і народж своїх.
Але Олег був упертий. Він любив Наталю та Марічку як рідних. Вони одружилися, він удочерив дівчинку й дав їй своє прізвище.
Тетяна змирилася, але ніколи не змогла любити онуку так, як вона того заслуговувала. Особливо коли старший син, Микола, подарував їй “справжнього” онука Андрійка.
Дома? запитав Олег, стукаючи у двері.
Так, так, почувся голос ізсередини. Заходьте.
Тетяна відчинила двері й обняла сина.
Олежечку, як же я сумувала! поцілувала його в щоку й кивнула Наталі. Здоровенькі були.
Доброго дня, Тетяно Іванівно.
А де моя онученька? бабуся помітила Марічку, яка ховалася за татом.
Ось я, прошепотіла дівчинка.
Проходьте, сідайте, Тетяна повела їх у вітальню. Як справи? Олеже, схуд?
Ні, мамо, усе гаразд, усміхнувся він. Наталя чудово готує.
Це добре. А Марічка, як у школі? Оцінки хороші?
Добре, буркнула дівчинка.
Марічко, відповідай бабусі ввічливо, пожартувала Наталя.
Та нехай, махнула рукою Тетяна. Діти вони такі. Андрійко вчора двій у математиці приніс. Микола весь вечір з ним займався.
Марічка тільки пятірки з математики дістає, з гордістю сказав Олег.
Молодець, сухо похвалила бабуся. Микола казав, що сьогодні прийде з Андрійком. Сумує вже.
Наталя побачила, як Маріччина усмішка згасла. Вона знала, що бабуся очікувала візит одного онука із більшою радістю, ніж іншого.
Мамо, памятаєш, як ми з Марічкою минулого місяця приходили? запитав Олег. Вона тобі вірш розказувала.
Памятаю, погодилася Тетяна. Гарний був.
Хочеш, ще один розкажу? несміливо запропонувала Марічка.
Ну, кажи.
Дівчинка стала посеред кімнати й почала декламувати вірш про весну. Наталя бачила, як вона старається, як хоче сподобатися.
Молодець, бабуся плеснула в долоні, коли та закінчила. А тепер іди руки мити, будемо обідати.
Марічка послухалася, а Наталя залишилася на кухні, допомагаючи накривати на стіл.
Тетяно Іванівно, можна поговорити? прошепотіла вона.
Про що?
Про Марічку. Вона відчуває, що ви до неї ставитеся інакше.
Свекруха грюкнула тарілкою.
Не знаю, про що ти.
Знаєте. Діти все відчувають. Вона сьогодні плакала, не хотіла йти.
Що ж я їй поганого роблю? розвернулася Тетяна. Годую, запрошую до себе.
Але вона бачить різницю. Коли Андрійко приходить, ви його цілуєте, обіймаєте, даруєте подарунки. А до Марічки холодні.
Бо вона не моя! вибухнула бабуся. Я її не народжувала
