Щоденник. Друга нагода
На душі в Соломії було важко, як завжди після цвинтаря. В автобусі поруч сиділо ще кілька людей, усі поринуті у власні думки.
Транспорт звернув з об’їзної до міста. За склом потяглися мальовничі одноповерхівки околиці. Скоро і вони зникнуть, а на їхньому місці виростуть нові житлові квартали з широкими майданами та багатоповерхівками.
Соломія, піддавшись пориву, вийшла на найближчій зупинці. Раптом, коли повернеться наступного разу, цей куточок, де вона виросла, стане лише спогадом? Вона йшла вузькою, вимощеною бруківкою вулицею, де стояли похилені, облуплені доми, і в грудях стискалося від тривоги — а чи знайде вона свій власний?
Вікна в більшості були вибиті, під’їзди роззявлені, мов відкриті роти в німому крику. Мешканців давно розселили у нові квартири. Пустка, лише машини зрідка пролітали повз. Ось і її дім. Соломія зраділа йому, як старій подрузі.
Без людей будинок здавався мертвим. Біля під’їзду ще стояла лавка, почорніла від часу. А за два будинки від нього вже визирала стріла крана. Ось-ось знесуть і цей.
Соня закрила очі й раптом побачила маму у вікні другого поверху, яка виглядала її серед дівчаток, що скакали у «класики». З відчинених вікон линув дзвін посуду, пахло смаженою цибулею. У когось із квартир лунав телевізор, а з вікна тітки Галки доносився її різкий голос — лаяла чоловіка, що знову напився.
«Соню, обідати!» — пролунав мамин голос із давнього минулого.
Вона здригнулася й відкрила очі. Ні мами, нікого — лише порожні вікна дивилися на неї, мов сліпі очниці.
Але зупинити потік спогадів було вже неможливо…
***
— Соню, обідати! — гукає мама з вікна.
І вона біжить по зношених сходах на другий поверх, увіскакує у квартиру, а з передпокою вже чути: «Мий руки та за стіл!» А тато сидить між столом і холодильником, читає газету в очікуванні, поки всі сядуть…
Соломія так яскраво все відтворила, навіть відчула запах борщу з квасолею. Сльози покотилися по щоках, а вона зітхнула й обережно зітВона подивилася у вікно на промені сонця, що грало на столі, і зрозуміла — це її дім, і вона більше нікуди не поїде.
