Ой, слухай, була собі історія про двох подружок…
Ну, точніше, вони вважали себе подругами, так думала жінка з третього поверху. Її «подруга» з п’ятого була писана красуня — принаймні, сама так про себе думала. Вона спускалася до сірої мишки, так вона називала ту, що жила нижче, тільки щоб покизичитися або поскаржитися на життя. Колись вони разом вчилися в школі, потім вступили на економічний факультет університету, який мишка успішно закінчила і влаштувалася працювати в банк.
А от красуня на п’ятому курсі вдало «вискочила» заміж за багатого папочку й кинула навчання. Після розлучення їй дісталася чимала сума та скромні щомісячні виплати. Мільйонер готовий був заплатити й більше, щоб позбутися її, але адвокат погано попрацював, і залишилася вона сама, з грішми, які швидко танули через її розкоші… Тож красуня постійно шукала нового принца й спускалася вниз, щоб розповісти мишці про свої «перемоги».
— Усі мужики — козли, — говорила вона, сидячи в кріслі й фліртуючи з черговим жіночим журналом — іншого чтива в неї не було.
І навчала подругу:
— Хочеш знайти собі гарного чоловіка? Читай жіночі журнали.
Одягнена в короткий, дуже відкритий халатик, з холеними руками та яскраво-червоними нігтями, вона різко контрастувала зі стареньким халатиком мишки та її натруженими руками — адже треба було й прати, й прибирати, й готувати. Обидві були неодружені, але мишка мріяла про родину, а красуня хотіла лише одного — щоб нею захоплювалися та кидали гроші, нічого не вимагаючи натомість.
— Усі мужики козли, — продовжувала красуня, крутячи тонку ментолову цигарку, — Один лисий, другий низький, третій багатий, але скупий, уявляєш?
І з обуренням додавала:
— У нього стара машина, дача за містом, і він хотів, щоб я йому готувала!
Вона реготала:
— Ну ти ж уявляєш мене за плитою? Фу-у!
Мирша зітхала й думала про себе:
— Мені б того лисого чи низького. Я б і готувала, і на дачу їздила.
— Козли, — підбивала красуня.
А тим часом, слід зазначити, вона завжди спускалася зі своїм котом — брудною, худою істотою, завсипаною павутинням.
А в мишки жила пухнаста кошечка — теж стерилізована, як і кіт, що не заважало йому схилятися від коханої. Вона відповідала йому взаємністю.
— Що? Знову ця стерва не нагодувала тебе й під диван загнала? — питала кошечка.
— Нам, чоловікам, — фарсував кіт, — соромно скаржитися. Ну, не нагодувала… Та хоч на вулицю не виганяє. А під диваном теж нічого. Павутиння багато, зате схованка. І майже ніколи не б’є. Хіба що коли настрій поганий.
— А в неї взагалі буває хороший? — запитувала кошечка.
Кіт важко зітхав і притулявся до неї. Вона лапкою знімала з нього павутиння та вилизувала мордочку. Він починав муркотіти і так, притиснувшись, засинав.
— І що твоя кошка знайшла в моєй покидці? Він же нічого, кріп лози, не розуміє, — казала красуня.
Мишку кортіло, і вона підкладала брудному коту шматочки курки. Він їв, давився й плакав. А кошечка важко зітхала та вилизувала свого нещасного кавалера.
Свою кицю мишка обожнювала. У неї було все, про що тільки може мріяти котяче серце. А брудний кіт мріяв лише про двоє — поїсти й побачити свою кохану.
Так вони й зустрічалися кілька разів на тиждень. Мишка готувала, годувала красуню й її кота, а ще позичала гроші зі своєї скромної зарплати. Гроші, які та ніколи не повертала — вважала, що робить послугу, беручи в борг. А от вимагати чи сваритися мишка не вміла. Та й боялася втратити єдину «подругу».
І от одного разу красуня прибігла із сяючими очима.
— Спіймала! — вигукнула вона. — Високий, статний, не старий, мільйонер! У нього мережа супермаркетів по всій країні. Ох, я його розкручу! Він у мене не відчепиться просто так!
Мишка мовчала й намагалася посміхатися, хоча їй було гидко слухати. Але в кінці тижня до неї завітали гості…
Красуня розповіла своєму «нареченому», що внизу живе її стара подруга — невдаха, капуста і взагалі сіра мишка. І вони вирішили зайти. Вона хотіла показати різницю між ними.
У двері увійшли…
Одягнена в нове приголомшливе плаття красуня під руку з високим чоловіком у чорному костюмі. Сивина на скронях, великі чорні очі та дуже виразне обличчя, яке відображало кожну його думку.
— Який гарний чоловік, — подумала мишка й почервоніла.
— А Жорик ось що мені купив! — похизувалася красуня, показуючи намисто вартістю у новеньке авто.
Мишка запросила гостей до столу, виставляючи салати, закуски, м’ясо та суп. У чоловіка загорілися очі, і на обличчі з’явився захват.
— А ми з Жориком скоро до Карпат на місяць! — балакала красуня.
— А ти так само готуєш? — зацікавився Жора.
— Фі! — скТоді Жора подивився на мишку своїми добрими очима, всміхнувся і сказав: “Може, замість гір варто спробувати ваш пиріг і ще одну спокійну вечірку в трьох — з вами, мною і цими двома щасливцями?”.
