Сноха перетворила будинок на гулянку, а син мовчить!
— Мій син подзвонив, ледь не плачучи, — ділиться Ганна Михайлівна, стискаючи телефон так, що пальці побіліли. — Питає, чи можна до нас у Львів приїхати, попрацювати. Сноха щодня подруг додому тягає, а йому за комп’ютером не дають зосередитись! Я ледь не задихнулась від обурення.
— Ти його прийняла? — цікавиться сусідка, підливаючи чай.
— Звісно, прийняла! — голос Ганни Михайлівни тремтить від образу. — Я йому сто разів казала: розберись із дружиною! Все марно. Приїхав до мене змучений, голодний, очі червоні. Сів за комп’ютер і до пізньої ночі не вставав. Каже, проект важливий, терміни палають.
— А вдома чому не працює? Сноха заважає?
— Та це не дім, а прохідна хата! — зітхає жінка. — То її сестра приїде, то подруги юрбою. Галас, регіт, музика аж до стелі. Як тут працювати?
Її син, Олег, — інженер-проектувальник. У шлюбі з Оленою вже шість років. Спочатку Ганна Михайлівна не могла натішитись снохою. Олена була тихою, вихованою, з дипломом економіста. А коли народився онук, Данилко, свекруха взагалі вважала її ідеальною. «Яка господиня! Усе блищить, дитина доглянута, Олег ситий. Я за сина була щаслива», — зі зворушенням згадує вона.
Олег будував кар’єру, поки Олена була у декреті. За три роки він вибився у старші інженери, але з підвищенням прийшли й нові обов’язки. А потім усе змінилося. «Мій син, такий жвавий, енергійний, згасає на очах, — розповідає Ганна Михайлівна, ледве стримуючи сльози. — Я думала, на робіті біда, а виявилось — вдома».
Одного разу вона завітала до них у квартиру в центрі Львова без попередження. А там — справжнє свято. В Олени гості, музика реве, з кухні доноситься сміх. Олег замкнувся у спальні, втупившись у ноутбук, а онука й слід простий. Виявилось, Олена відправила Данилка до своїх батьків у передмістя. Такі вечірки стали звичайною справою. Кожного вечора — подруги, сестра, танці до пізньої ночі. То день народження, то «просто настрій». Олег у такій атмосфері працювати не може. «Я приходжу, а в квартирі хаос. Як зосередитися?» — скаржився він матері.
Ганна Михайлівна спробувала поговорити з Оленою. Та відповіла різко: «Я втомилась бути взірцевою дружиною та покоївкою! П’ять років без вихідних — прання, готовка, дитина. Хто мені подякував? Ніхто! Тепер я відпочиваю з подругами, і жодних чоловіків тут немає. Данилко у бабусі, щасливий і ситий. Якщо Олегові щось не подобається, нехай скаже мені в очі!»
Олег помітив, що Олена змінилася, як тільки вийшла на роботу. У будні вона — ідеальна дружина, але на вихідних «відривається на повну». Він хотів би заборонити ці зборища, але боїться: «Вона розлютиться, буде ще гірше». Ганна Михайлівна у жаху. «Мій син занадто м’який, він не поставить її на місце, — каже вона. — А що, якщо Олена не зупиниться? Раптом загубиться? Що тоді буде з родиною?»
Подруги питають: «А мати Олени не може її втихомирити?» Ганна Михайлівна лише похитує головою: «Її мати вважає, що все гаразд. Мовляв, дівчина молода, втомилася, нехай танцює, поки може. Онук у неї, їй не в тягар. А Олег мовчить — значить, його все влаштовує».
Ганна Михайлівна не знає, що робити. Вона бачить, як син страждає, як їхня родина розвалюється. Олег не може працювати вдома, а Олена, здається, і не хоче повертатися до звичайного життя. «Це ж безглуздя! — обурюється свекруха. — Якщо так піде далі, вони розійдуться, а онук без батька залишиться!»
Як би ви вчинили на місці Ганни Михайлівни? Як допомогти синові, не зруйнувавши його родину? Чи стикалися ви з подібним? Діліться порадами — ситуація критична.
