Дружок, слухай цю історію, просто серце стискається.
Дружина зібрала речі й зникла кудись, сама не сказала куди, навіть сусіди нічого не бачили. А Геша, ти ж памятаєш мого брата Георгія? Та він усе на своєму Не переймайся, Марисю, ну жінки вони ж такі, трохи покричать, відпустять, і все налагодиться. Головне, що маємо сина, рід продовжується!. Я мовчу, просто ковтаю чай.
Тиждень тому кажу йому: Геша, що ти мав на увазі, коли сказав, що потурбувався про те, щоб Світлана завагітніла?. Він тільки плечима знизав: Та шо вона пять років мені крутить мовляв, не готова, в неї робота, давай потім. А мені вже 32, я хочу родину, спадкоємця. Ну от і підмінив їй таблетки.
Я ледве не поперхнулась. Ти їй це сказав?, питаю відразу. Так, в той день, як вона пішла. Вона як почала кричати… Ну я їй кажу, що ти ж сама цього хотіла, я просто допоміг. Думав, що заспокоїться, що дитина лишиться, куди ж вона дінеться а вона сумку схопила й… пішла.
***
Уяви, на кухонному столі, біля всіляких пляшечок для годування розческа, брат свою лишив. А я злюсь, бо ну чому постійно цей безлад? Малий нарешті затих у ліжечку, думаю хоч на годинку передихну, але знаю знов все почнеться…
Поки ставлю чайник, згадую, як місяць тому ми Світлану забирали з пологового. Геша тоді аж світився: медсестрам букети, сам суетиться, а Світлана дивиться так, ніби її не додому веземо, а на страту. Я тоді вирішила ну, втомилась, гормони… Але, мабуть, варто було насторожитися.
Вітальня грюкнула дверима: Геша повернувся з роботи, одразу до холодильника. Діно, є що поїсти? навіть не глянувши на мене. Макарони ще з вчора й сардельки відварила, бери. Й потихеньку Артем щойно заснув!. Ох, Діно, я втомився Клієнти сьогодні на голову сіли. А як там щегол? питає, навіть не дивлячись.
Щегол це твій син, Артем. Він кричав три години підряд, у нього животик болить сам подивись
Геша тільки відмахнувся, мовляв, ти ж жінка, у вас це в крові: і моя мама сама з нами справлялась, коли тато на заробітках був.
Я вже зуби стискаю, бо розумію: два тижні тут, ніби тимчасово поки борги за аренду своєї студії не розгребу а реально стала безкоштовною нянею, куховаркою і прибиральницею. А Геша так, ніби нічого не трапилось, ну ніби Світлана не пішла, а просто на прогулянку.
Світлана дзвонила? питаю, поки він втирає макарони. Він мовчки ковтає, потім знехотя: Не бере слухавку. Відключає. Оце вона додумалась кинути дитину… І знов почав про таблетки, що “я її прискорив”.
Я витираю руки об рушник: Ти, Гешо, підлий…, кажу тихо.
Чого це?! Я ж для родини старався пашу, гроші приношу! А вона втекла. Хто винен?”
Ти позбавив її вибору, кажу. Обманув жінку, яку нібито любиш… Як вона мала на це відреагувати?
Ой, та досить, перебіситься. Все у неї тут: дитина, речі, гроші скінчаться повернеться. Ти ж допоможеш, а я зайнятий звітний період… Я навіть не стала відповідати вийшла в дитячу.
Малий Артем спить, кулачки стиснув. Дивлюсь серце розривається: і малюка шкода, і Світлану, яку у безвихідь загнали.
Пишу Світлані у вайбері: Світ, я не прошу тебе вертатись до нього. Просто хочу знати, що ти в порядку. І якщо можеш, поговори зі мною, я втомилась, мені важко.
Через десять хвилин приходить відповідь: Я у готелі. Через три дні їду у відрядження до Львова. Заплановано ще до того, як дізналась… Повернусь подам на розлучення. Артема не кидаю. Але поки не можу бути там. Дивлюсь на нього і бачу Гешу.
Я зідхаю і відповідаю: Я розумію. Чесно. Геша мені все зізнався. І як він? питає. Впевнений, що ти повернешся Нехай мріє. Діно, якщо зовсім тяжко кажи. Я знайду няню, надсилатиму гроші, але до нього не повернуся. Ніколи.
Кладу телефон, довго не можу заспокоїтись. Мені ж треба шукати роботу, борги нікуди не поділись, але й кинути малюка на цього Гешу я не можу.
***
Далі три дні як у тумані. Геша приходить пізно, їсть спить. Я втомився, ти краще з ним даєш раду от і вся допомога.
Однієї ночі Артем так розплакався, що я не витримала заходжу до брата, світло вмикаю: Вставай, Геша, допоможи, у мене руки тремтять, малий голодний! Та ти що здуріла, Діно? Для цього й живеш тут! Я тобі дах над головою, комуналку плачу!. То я тут прислуга? Називай як хочеш Свєта повернеться, відпочинеш.
Я навіть не сперечалась вийшла й до ранку не зімкнула очей, качала малому люльку і думала треба брата провчити.
Зранку знову пишу Світлані: Давай зустрінемось, поки його нема вдома. Дуже треба.
Ми зустрілись у сквері біля будинку. Світлана ніби тінь: худа, з чорними колами під очима, тривожно вдивляється на Артема.
Підріс, каже тихо, за два тижні так змінився… Він тебе й не згадає, якщо чесно, кажу. Я знаю Діно, я не чудовисько. Напевно, я його люблю. Але коли уявляю, що треба з Гешею жити мені дихати важко».
А якби без Геші?
Що ти маєш на увазі?
Він впевнений, що ти нікуди не подінешся. Але він не батько, Світ. Він менеджер ідеальної сімї. Йому потрібний тільки сам факт спадкоємця. Ти їдеш у відрядження, а я ще три тижні залишуся з Артемом, але за цей час почну все готувати: розлучення, права, житло. Я можу переїхати до тебе, допомагати. Маю вже пару замовлень на фрілансі. Впораємось.
Вона недовірливо дивиться, мовчить. Я кажу чесно: Я не хочу бути далі в цій брехні. Він думає, що я з ним тільки тому, що мені нема куди йти він помиляється.
А як він, Геша, буде реагувати? Він же не віддасть дитину!
Буде, звісно, скандал. Але він сам проговорився, що підміняв таблетки. Якщо це піде у суді я підтверджу кожне слово. Йому не дитина потрібна, а контроль.
Світлана вперше за довгий час усміхнулась. Ти дуже подорослішала, Діно.
Довелось. Отже, згодна?
Так. Дякую тобі.
Три тижні пролетіли, як один день. Геша ставав все дратівливішим, вже навіть не чекав, що я йому тарілку подам сам діставав макарони.
Коли Світлана вертається? Завтра, кажу, не відводячи очей від Артема. О, нарешті. Може подарунок їй купити які там каблучки чи сережки. Жінки ж це люблять!
Я аж здригнулась:
Серйозно думаєш, це все вирішить?
А ти припини прикидатися святою. Все налагодиться жінки ж отходящі.
Я промовчала.
***
Наступного ранку Світлана приїхала, поки Геша був на роботі. До квартири не заходила, чекала в машині. Я попередньо спакувала речі Артема, свої сумки та все необхідне, тричі довелось тягати вниз. Артем спав у автокріслі. Останній раз піднялась лишити ключі поклала їх на кухонний стіл, туди ж, де була тоді розческа брата, й додала записку:
Геша, ми пішли. Світлана зявиться тільки через адвоката. Артем з нею. Я теж. Ти хотів сімю але сімя будується на довірі, а не на маніпуляціях. Макарони в холодильнику далі сам давай раду.
Поїхали на інший кінець Києва, Світлана зняла затишну, хоч і невелику квартиру. Перших кілька днів важко: Артем плаче, Світлана час від часу теж, Геша шле смс і дзвонить з погрозами відберу дитину, залишу без копійчини….
Я просто вимикала звук.
Вистояли. Через тиждень затихло. Розлучення пройшло через суд, Геша гнівно мовчав, сином займатись не став. Все, що йому треба було сплатити аліменти, та й усе. Навіть зустрічі з малим його не цікавили.
Оце бачиш ось така історія. Спочатку важко, та зараз у нас з Марусею все по-інакшому: і Артем сміється, і робота в мене знайшлась, і дихається легко. Просто не віриться, що те все було зі мною.
