Дружина зібрала речі й зникла у невідомому напрямку
Годі вже вдавати із себе святу. Все минеться. Жінки ж відходять, покричить і заспокоїться.
Головне мети досягнуто. У нас є син, рід продовжується.
Олеся мовчала.
Максе, Олеся нахилилася вперед і стиснула голос до шепоту, ти ж тиждень тому сказав, що «потурбувався» про вагітність Христини. Що це означає?
Максим відклав виделку й відкинувся на спинку стільця.
Те й означає. Вона пять років дурила мені голову. «Ще не готова», «карєра», «давай пізніше».
А коли те «пізніше» настане? Мені тридцять два, Олесю. Я спадкоємця хотів. Родину нормальну.
От я й… підмінив їй таблетки.
Олеся витріщилась.
Ти їй це сказав? Коли?
У той день, коли вона пішла, буркнув Максим. Почала кричати. Я й випалив: звикай, дорога, ти сама того хотіла, а я лише допоміг.
Думав, заспокоїться, зрозуміє, що діватися нікуди. А вона… дурна якась. Хапнула сумку й майнула.
***
На кухонному столі, поруч із купою немитих пляшечок, лежав забутий братом гребінець.
Олеся дивилась на нього й відчувала, як у грудях закипає роздратування. Чому завжди повинен бути бардак?..
Дитина нарешті стихла в ліжечку в сусідній кімнаті, але тиша не полегшувала за годину, максимум за дві, усе почнеться спочатку!
Олеся поправила халат та взяла чайник. Місяць тому вони забирали Христину, її невістку, з пологового будинку. Максим тоді сяяв, метушився, тицяв медсестрам гігантські букети, а Христя…
Христя виглядала так, ніби її ведуть не додому, а на страту.
Олеся вирішила, що це просто втома. Ну, перші пологи, гормони різне буває… Але треба було насторожитися раніше.
Двері у коридор грюкнули брат повернувся з роботи. Пройшов до кухні, по дорозі послаблюючи краватку, і одразу поліз до холодильника.
Є що перекусити? кинув, навіть не глянувши на сестру.
У каструлі макарони. Ковбаски я відварила.
Макс, він тільки-но заснув. Тихіше, добре?
Максим пробурчав щось, дістаючи тарілку.
Я втомився, Олесю. Цілий день на ногах. Клієнти морально знищили.
Як там Малюк?
Малюк це твій син, Олеся поставила чашку трохи гучніше, ніж хотіла. Його звати Артем.
І він ревів три години підряд. Живіт болить.
Ну, ти ж справляєшся, Максим порівняно байдуже знизав плечима, всівшись за стіл. Ти ж жінка, у вас це у крові.
Мати ж із нами двома сама тягнулася, поки батько на заробітках був.
Олеся прикусила губу. Хотілося роздовбати в нього цю тарілку.
Вона тут тимчасово, доки не розбереться з боргами за оренду фотостудії, але за два тижні перетворилася на безплатну няню, куховарку та прибиральницю.
А Максим ніби нічого й не змінилося. Наче це не його дружина зібрала речі й зникла у невідомому напрямку.
Христина дзвонила? спитала Олеся, спостерігаючи, як брат жадібно поглинає вечерю.
Максим завмер із виделкою в роті. На мить його обличчя посерйознішало.
Не бере слухавку. Скидає. Ох уж ці жінки, а? Залишити дитину на мене… Треба ж таке вигадати…
Злиться на мене через підміну її таблеток. Щоб швидше вагітніла.
Ти негідник, Максе, мяко сказала Олеся.
Що?! очі скляніли. Я для родини старався! Я працюю, гроші в дім приношу!
А вона кинула дитину! Хто винен?
Ти позбавив її вибору, Олеся підвелася. Ти зрадив людину, яку нібито кохаєш.
Якої реакції ти чекав? «Дякую, коханий, що зламав мені життя»?
Ой, не починай, махнув рукою. Перебіситься. Куди вона дінеться? Дитина тут, речі тут.
Гроші закінчаться приповзе, нікуди не дінеться. А поки… допоможеш, так? Мені ніколи з ним возитися, треба здачу документації здати.
Олеся нічого не відповіла. Вийшла з кухні та рушила до дитячої.
Артем сопів, крихітні кулачки стиснуті. Олеся дивилася на нього, і серце стискалося.
З одного боку цей беззахисний клубочок, що в усьому невинний. З другого Христина, яку зажали в пастці.
Жаль і того, й іншого…
Взяла телефон, відкрила месенджер. Христина була онлайн три хвилини тому. Олеся довго щось писала, видаляла і знову починала.
«Христю, це Олеся. Я не прошу повертатися до нього. Я просто хочу знати, чи ти в порядку.
І… мені дуже важко самій. Давай хоча б поговоримо? Без крику».
Відповідь прийшла за десять хвилин.
«Я в готелі. Через три дні їду у відрядження в інше місто ще на три тижні.
Це сплановано ще до того, як я дізналася… Грубо кажучи, давно.
Повернусь подаю на розлучення. Артема я не кидаю, Олесю.
Я не можу зараз бути там. На нього дивитися не можу, розумієш? Я в ньому бачу Максима!»
Олеся зітхнула.
«Я розумію. Справді розумію. Максим усе мені розповів».
«І як він? Гордий собою?»
«Мабуть, так. Він думає, що ти повернешся».
«Нехай марить. Олеся, якщо зовсім буде важко скажи. Я знайду гроші, найму няню.
А до нього не повернуся. Ніколи».
Олеся відклала телефон, гірко видихнула. Треба було шукати роботу, віддавати борги, будувати нове життя.
Але залишити Артема на Максима ні. Той навіть не розуміє, з чого почати змінювати підгузок.
***
Наступні три дні стали тривалим кошмаром.
Максим приходив пізно, їв і відразу валився спати.
На всі прохання допомогти з дитиною бурчав: «Я втомився» або «Ти краще знаєш, як його втихомирити».
Однієї ночі Артем так розричався, що нерви Олесі не витримали.
Вона зайшла в кімнату брата й увімкнула світло.
Вставай, сказала крижаним тоном.
Максим зажмурився, натягнувши подушку на голову.
Олесю, вийди. Мені зранку на роботу.
Мені байдуже. Іди гойдай сина. Він голодний, а я не можу його нагодувати, у мене руки тремтять від втоми.
Та ти збожеволіла? Максим підхопився на ліжку, скуйовджений і лютий. Для цього ти тут і живеш! Я тобі житло даю, комуналку оплачую!
Тобто я тут для прислуги? Олеся підвищила тон.
Називай як хочеш, відрубав він. Христя повернеться тоді й відпочинеш. А зараз працюй.
Олеся мовчки вийшла.
То була безсонна ніч. Вона сиділа на кухні, вигойдувала Артема ногою й думала, чим провчити брата. Максим зухабився остаточно.
Вранці, коли Максим пішов, Олеся знову написала Христині.
«Ми маємо побачитись. Сьогодні. Поки його нема. Дуже прошу».
Христя погодилась.
Зустрілися у маленькому сквері поруч із будинком.
Христина виглядала втомленою, змарнілою, з темними колами під очима.
Вона підійшла до візка й довго дивилася на сина. Її руки тремтіли.
Він підріс, нарешті сказала. За ці два тижні невпізнанний…
Христю, він тебе не впізнає, мяко відповіла Олеся.
Я знаю, Христина опустила обличчя в долоні. Олесю, я не чудовисько. Я, мабуть, люблю його. Десь там, всередині. Але як згадую, що треба бути з Максимом, спати з людиною, яка так мене зрадила… дихати тяжко.
А якщо не з Максимом? спитала Олеся.
Христина підвела голову.
Що ти маєш на увазі?
Він упевнений, що ти його власність і разом із дитиною залишишся тут.
Але подивимось правді в очі: він не батько він «менеджер» проекту «ідеальна сімя».
Він навіть не встає до дитини вночі. Головне для нього сам факт спадкоємця, а не дитина.
І що ти пропонуєш?
Ти їдеш у відрядження. Працюй, відновлюйся.
Я ще три тижні залишуся тут. За цей час усе організую.
Що саме?
Розлучення. Розподіл опіки. Христю, не повертайся до нього. Зніміш квартиру, я приїду до тебе допоможу з Артемом, поки ти на роботі.
Мої справи теж вирівнюються знайшовся підробіток онлайн. Витягнемось. Без нього.
Христина недовірливо поглянула.
Ти підеш проти брата?
Він мені брат, та вчинив підло. Я не хочу бути учасником обману.
Він переконаний, що я на його боці, бо мені нікуди подітись. Помиляється.
Христина мовчала, дивлячись, як сонячний зайчик стрибає по козирку візка.
А як же він? Він же не віддасть Артема без бою. Буде сварка.
Буде, кивнула Олеся. Але в нас є козир. Він сам зізнався в підміні таблеток. Якщо це спливе при розлученні, в суді, при свідках… Я повністю підтверджу все.
І розповім про його «участь» у декреті.
Йому не потрібна дитина йому треба контролювати когось.
Щойно зрозуміє, що Артем це клопіт і час, сам відступить.
Йому легше буде зображати «жертву» перед друзями, ніж справді піклуватися.
Христина вперше за довгий час усміхнулась.
Оце ти подорослішала, Олесю.
Довелось, зітхнула вона. Ну що, домовились?
Так. Дякую тобі.
Три тижні промайнули швидко.
Максим ставав щоразу дратівливішим, помічав, що Олеся вже не кидається до плити, щойно він переступає поріг.
Коли Христя повертається? якось нервово кинув, кидаючи портфель на диван.
Завтра, коротко відповіла Олеся, притискаючи Артема до грудей.
Ну нарешті. Може, у ресторан нормальний сходимо. Я вже ситий твоїми макаронами.
Треба їй щось подарувати, щоб не бурчала. Перстень, може… Жінки це люблять.
Олеся подивилася з явною огидою.
Справді думаєш, що перстень усе виправить?
Та досить тобі, Максим спробував поплескати по плечу, та вона відхилилась. Годі грати святу.
Все влаштується. Жінки ж відходять. Головне син є, династія триває.
Олеся промовчала.
***
Наступного ранку Христина приїхала, коли Максим був на роботі. Вона навіть не піднімалася до квартири, чекала внизу, в авто. Олеся вже склала всі дитячі речі, свої валізи й найважливіше.
Довелось бігати з речами тричі. Артем спав у автокріслі.
Коли остання сумка була у машині, Олеся піднялася назад, щоб лишити ключі.
Вона поклала їх посеред кухонного столу, туди, де ще три тижні тому валявся гребінець Максима. Поряд залишила записку.
«Максим, ми пішли. Не шукай Христину вона сама звяжеться з тобою через адвоката. Артем з нею. Я теж.
Ти хотів родину, але забув, що вона будується на довірі, а не маніпуляціях.
Макарони в холодильнику. Справляйся тепер сам».
Вони поїхали.
Христина орендувала невелику, затишну квартиру на Троєщині. Перші дні було важко: Артем не спав у новому місці, Христина часто плакала, а телефон Олесі розривався від дзвінків та образливих смс від брата.
Максим гнівно кричав у трубку, обіцяв позбавити опіки, залишити без копійки.
Олеся на це реагувала спокійно.
Вистояли.
Максим розійшовся кілька днів, а тоді несподівано щез із горизонту.
Розлучалися з Христиною через суд, на слуханні він не зробив жодної спроби лишити Артема собі.
Олеся мала рацію братові непотрібні турботи, він погодився викладати аліменти.
Навіть зустрічей зі «спадкоємцем» не вимагав.
