Все почалося, як завжди, із типового планування літньої відпустки. Я з дружиною, наш випробуваний часом кросовер, понад тисячу кілометрів в одну сторону та приємне очікування пригоди. Автоподорожі ми завжди цінували за свободу їдеш у своєму темпі, зупиняєшся, де заманеться, звертаєш туди, куди душа забажає. Жодних розкладів, плачучих дітей у купе чи переносів рейсів.
Але цього разу ми зробили помилку дуже гучно поділилися своїми планами.
На застіллі серед знайомих у Києві я необачно обмовився, що через два тижні вирушаємо на південь, у Затоку, на власній машині.
О, а коли саме виїжджаєте? тут же пожвавішав хлопець навпроти.
Це були Роман із Марічкою. Ми знайомі давно, але особливо не спілкуємось перетинаємось лише у спільних компаніях.
Пятнадцятого виїжджаємо, сказав я, навіть не задумавшись про наслідки.
Та й нам, здається, по дорозі! Роман ожвавішав, навіть відставив смачну канапку. В нас відпустка з шістнадцятого, хотіли електричкою, але квитків не знайти. Давай із вами? Пополам за пальне, в дорозі веселіше, з нами тихо, не сваримось.
Я глянув на дружину її очі промовляли безслівне ні. Почав щось бурмотіти про те, що машина забита, що ми їдемо неквапливо і часто зупиняємось.
Та перестань, тільки один чемодан на двох! не здається Роман. Та й економія, зараз бензин, мов золото. Поможіть, ми ж не чужі.
І ми погодились. Аргумент про гроші спрацював, та й відмовити ніяково. Звичайна нерішучість, яку ми ще довго згадували.
«Не роби добра не буде й проблем»
Домовились зустрітись біля нашого підїзду о пятій ранку. Вийшли вчасно, багаж розкладений: наші сумки, вода, аптечка, плед. Роман із Марічкою спізнились хвилин на сорок.
Та таксі довго їхало, без жодного вибачення промовила Марічка, тягнучи чималий чемодан і ще декілька торб із “перекусами”.
Ми ж домовлялись брати мінімум, не витримав я.
Ну вона ж дівчина, хоче переодягнутись, розсміявся Роман.
Довелось перегравати в тетріс, аби все влізло.
За годину розпочався жах. Марічці стало душно включили кондиціонер на максимум, через кілька хвилин Романові вже холодно. Моя музика не сподобалась. Далі нескінченні зупинки: в туалет, за кавою, ноги затекли, покурити
Мій маршрут розвалився: замість трьох-четирьох зупинок їхали наче маршрутка.
Кульмінація настала на заправці.
Заправився на повний бак на 3500 гривень. Повертаюсь, Роман смакує хот-дог.
Ну що, скидаємось? питаю.
Давай потім, порахуємо по приїзді, щоби не морочитись із дрібязком, відмахується він.
Мені це не сподобалось, але дружина пошепки: Не починай, доїдемо розрахуються. Я промовчав. За платні дороги теж розраховувався я вони навіть не питали за суму.
Всю дорогу вони жерли свої бутерброди, крихти сипались на сидіння. На зауваження тільки сміялись:
Та нічого, це ж машина, пропилососиш.
В Затоці ми були глибокої ночі виснажені не дорогою, а компанією.
«Та ми просто підсіли»
Зранку на кухні гостевого будинку зустрілись. Я дістав записник, де занотовував витрати.
Значить так, почав я. Бензин 12 тисяч, платні дороги 2500. Разом 14 500. Ділимо навпіл з вас 7250 гривень.
Роман захлинувсь чаєм, Марічка вирячила очі.
У сенсі сім тисяч? Ти серйозно? запитала Марічка.
Абсолютно, відповів я. Домовлялись навпіл.
Роман відставив чашку:
Дивись, ти ж і так їхав! І так би все витратив без нас чи з нами. Машина твоя, пальне ти все одно купив би. Ми просто місце зайняли.
Почекай, я вже закипав. Ми ж домовлялись, що розділяємо витрати. Я вас підлаштовував, возив зайві речі, пережив кілька десятків зайвих зупинок
Та які незручності, Марічка фиркнула. Весело ж було. По-дружньому. Якби одразу сказав ми би знайшли блаблакар чи щось дешевше.
Інший водій би вас висадив на трасі досить було й крихт, і ниття, не стрималась моя Оленка.
Коротше, підсумував Роман. Дамо тисячу-півтори, як символічну подяку. Але платити половину за те, що ти й сам зробив би ну це вже маячня. Грошей лишилось небагато.
Я встав.
Грошей не треба. Вважайте, що я вас пригостив поїздкою. Назад діставайтесь самі.
Ти жартуєш? Роман підскочив. В нас немає квитків! Ми ж домовлялись туди й назад!
Домовлялись за рівну оплату. Ви порушили умови. Гарного відпочинку.
Відпустка окремо і дорога додому
Далі десять днів ми майже не перетинались, хоча жили у сусідніх будинках біля моря. Два рази зустрілись на пляжі вони демонстративно відвертались.
На передодні відїзду отримую смс від Романа: “Окей, дамо по три тисячі за дорогу в обидві сторони. Поїхали разом, немає квитків, Марічку в автобусах укачує”.
Я промовчав.
Ми спокійно зібрались, перевірили масло, завантажились і вирушили на світанку. Дорога назад справжня насолода: своя музика, свої зупинки, тиша
Від знайомих потім дізнався: який я поганий чоловік, мовляв, кинув друзів у біді за кілька тисяч. Роман і Марічка добирались з пересадками, витратили купу нервів та грошей тепер усім нас поливають брудом.
А ми винесли урок. Тепер, коли хтось питає: “Ой, ви на авто, може підкинете?”, я ввічливо, але твердо відповідаю: Вибачте, ми звикли їздити удвох.
