Думала, що у чоловіка просто поганий настрій, поки не знайшла в його столі документи на розлучення.
Де моя синя сорочка? Та, у смужку! Олег стояв посеред спальні в одних штанах, роздратовано перебираючи речі в шафці.
У пранні, відповіла Оксана з ванної кімнати, накручуючи папільйоти. Візьми блакитну, вона теж гарна.
Мені не блакитна потрібна, а синя! Скільки разів казати прати треба вчасно!
Олежу, ти ж її позавчора носив. Я вчра лише випрала.
І що? Знала б, що мені на нараду треба, висушила б!
Оксана вийшла з ванної, подивилася на чоловіка. Останнім часом він лаявся з будь-якого приводу. То борщ не так посолений, то пил на телевізорі, то сорочка не та.
Хочеш, випрасую білу? Вона тобі дуже пасує.
Не треба нічого прасувати! Сам розберусь!
Олег вихопив із шафи першу-ліпшу сорочку, натягнув, застібаючи ґудзики. Руки тремтіли від злості.
Олеже, що з тобою? Ти вже тиждень сам не свій.
Нічого. Просто втомився. На роботі завал.
Може, до лікаря сходити? Тиск перевірити?
Оксано, відстань! Не треба з мене хворого робити!
Він схопив піджак, портфель і вискочив із квартири, грюкнувши дверима. Оксана залишилася стояти посеред кімнати. У грудях неприємно закололо. Раніше Олег ніколи не підвищував голосу. За двадцять років шлюбу можна на пальцях перерахувати їхні сварки. А тепер кожен ранок починається з нарікання.
На кухні остигала вечеря. Вареники з вишнями, узвар усе, як він любить. Але останніми днями Олег йшов, не поївши. Казав, що не голодний.
Оксана сіла за стіл, налила собі чаю. Треба поговорити з ним увечері. Спокійно, без докорів. Може, справді на роботі проблеми? Чи зі здоровям щось?
Телефон задзвонив. Подруга Іра.
Привіт! Ну що, йдеш сьогодні на фітнес?
Не знаю, Іро. Настрою немає.
Що трапилося?
Та Олег якийсь дивний. Завжди злий, до всього чіпляється.
Може, криза середнього віку? У мого теж таке було. Купив велосипед, заспокоївся.
Не думаю. Олег не з таких. Він завжди був консерватором, змін не любить.
Тоді точно робота. Не забивай собі голову. Мину
