Без категорії

Думала, що в нас гарні стосунки, запропонувала жити разом, а тепер п0жаліла

Коли не стало мого чоловіка, донька з зятем мене сильно підтримували, я завдяки їм не впала в депрес1ю. Мені здавалося, що в мене просто прекрасні відносини з донькою та зятем. Тому я покликала їх жити до себе, тим більше, що вони жили на орендованій квартирі.

Ми дійсно прожили добре цілих два роки, ніяких конфліктів не виникало. Я не втручалася в молоду сім’ю. Вони обоє працювали, я також цілими днями була на роботі, хоч і вже пенсіонерка. Збиралися разом ми вечорами та на вихідні, завжди були теми для обговорення.

Та ситуація круто змінилася після того, як у моєї сестри стався інсульт. Інна старша від мене на шість років, своєї сім’ї вона так і не створила, тож, крім мене, у неї нікого немає. Я не роздумуючи забрала її до себе, їй потрібний догляд, а в неї в селі немає комфортних умов. Квартира у мене чотирикімнатна, то ж місця мало вистачити всім.

Реклама

Інна після хвороби швидко одужувала, та я все ж вговорила її залишитися в мене. Адже в місті легше у її віці ніж у селі, тут і тепло, дрова не потрібно рубати, й вода є, а з колодязя вона носити не зможе. Та й вона ж не заважає, навіть почала нам вечерю готувати, а так сидить у себе в кімнаті й телевізор дивиться.

Та я стала помічати дивну поведінку зятя й дочки. Вони почали все частіше сидіти в себе в кімнаті, навіть на вечерю не хотіли виходити. Кожних вихідних кудись їхали, наші сімейні розмови геть зникли. На всі запитання дочка відмахувалася, мовляв, не маю часу.

Коли ж вони не знайшли часу навіть на мій день народження вийти до стола, то я дуже образилася. Коли на наступний день запитала дочку й зятя, чим заслужила таке ставлення, то мене шокували відповіддю.

– А ви на що сподівалися, зробили з квартири прохідний двір і навіть не порадилися з нами. – відповів мені завжди тактовний зять.

– Мамо, ти що тітку привезла до нас на постійно. Ми взагалі то хочемо самі жити, а не в комунальній квартирі. – підтримала розмову донька.

– І взагалі нам дійсно хочеться жити окремо, тому що ми молоді й не хочемо жити в пансіонаті для літніх людей. І от яке рішення ми прийняли, будинок в селі великий, добротний, не далеко від міста, отже. хороші гроші можна виторгувати. Тож пускайте в продаж будинок, або розмінюйте свою квартиру. Ви старі, вам і однієї кімнати вистачить.

Такого нахабства я навіть не могла уявити в страшному сні. Ми на цю квартиру пів життя з чоловіком працювали, економили на всьому. А тепер повинна її розмінювати? Можливо мене ще надто утискала образа, але слів я не підбирала. Сказала все, що думала про невдячних дітей. І про те, як помилилася у вихованні доньки.

Повернувшись ввечері з роботи, у квартирі застала лише сестру Інну. Донька з зятем зібрали речі й пішли жити на орендоване житло. Уже другий місяць, як ми не спілкуємося. Сподіваюся, що донька зрозуміє, що не можна переступати через рідних людей.

Реклама

Також цiкаво:

Close