Дурненька
Усі вважали Марічку дурненькою. З чоловіком Петром вона прожила пятнадцять років. Мали двох дітей: Уляні було чотирнадцять, а Остапчику сім. Петро ходив «наліво» майже не ховаючись. Вперше зрадив в другий день після весілля зі спокусливою офіціанткою в ресторані, де гуляли весілля. А далі вже й рахунок втрачався. Подруги Марічку намагалися «відкрити їй очі», але вона лише лагідно посміхалася й мовчала.
Працювала Марічка на іграшковій фабриці бухгалтером. Зарплати вистачало хіба на проїзд і хліб з маслом, а роботи по горло. Часто мусила затримуватись і повертатись ночами, особливо в період звітності. Вихідних практично не знала.
Петро заробляв добре. Проте господиня з Марічки була, як казали сусіди, «тільки в паспорті». Скільки грошей не дай їжі в хаті завжди бракувало, в холодильнику порожньо, а якщо й готувала то борщ і макарони з котлетами. Ось так і жили. Всі дивувались, коли бачили Петра то з однією, то з іншою коханкою. Додому ж він часто повертався «як суха гілка» голодний і незадоволений.
Ех, і дурненька ж Марічка! За що ж така доля, а ще й гуляку терпить?
У день, коли Остапу виповнилось десять років, Петро повернувся додому і заявив, що хоче розлучитися. Дескать, закохався у іншу, а сімя його більше не тішить.
Не ображайся, Марічко, я подаю на розлучення. Ти як лід ні тепла, ні затишку, і навіть господарювання до ладу не ведеш.
Що ж, Петре, я не проти розлучитись.
Петро ледь зі стільця не впав чекав скандалу, сліз, а тут спокій, як вода в криниці.
Ну, тоді збирай речі, а я не заважатиму. Завтра повернусь залиш ключі під килимком.
Марічка мовчки кивнула і якось підозріло посміхнулася. Петро відмахнувся від цього думав уже про нове життя: без дітей і вічно невдоволеної дружини.
На другий день зявився вдома з новою пасією. Заглянув під килимок а ключа нема. Настрій зіпсувався.
Ну нічого, замок заміню і край.
Спробував відчинити двері ключем але той уже не підходить. Подзвонив. Відчинив двері чоловік кремезної статури у тапочках та халаті.
Тобі чого треба, добродію?
Власне, це моя квартира.
Та невже? Документи маєш показуй.
Петро почав панікувати. Документів із собою не мав, у квартиру не пускали. Нарешті згадав про паспорт і прописку. Знайшов показав. Кремезний чоловік перегорнув сторінки, посміхнувся криво й подав назад.
А ти цю книжечку давно переглядав?
Петро зблід, відкрив потрібну сторінку а там дві печатки: одна про прописку, а друга про виписку, двохрічної давнини. Як таке сталось? Сперечатися не наважився. Спробував додзвонитися дружині гудки, абонент поза зоною.
Раптом подумав дочекатись її біля фабрики. Але й там розчарування Марічка вже рік як звільнилась. Донька Уляна поїхала вчитися до Польщі, син теж змінив школу. А яка саме ніхто сказати не міг, бо батько давно не цікавився.
Збентежений Петро сів на лавку біля підїзду й схопився за голову. Як таке могло статись його мовчазна, тиха і ніби безпорадна Марічка і таке провернула! Продала квартиру? Ну то нехай, розберуся в суді. До розлучення тиждень.
Перед судом Петро був злий і напрочуд рішучий точно притисне «мошенницю». Але у залі все стало на свої місця. Він геть забув, що два роки тому підписав на Марічку генеральну довіреність. Тоді зявилась Ельжбета, жінка, від якої в голові паморочилось. Все інше для Петра втратило вагу.
Марічка просила підписати папери на вступ Уляни до університету, і юрист порадив оформити довіреність. Ось так Петро власноруч позбавив себе всього майна. Залишився нищим навіть Ельжбета, дізнавшись, що у нього більше нема квартири, зникла з його життя.
Ну і нехай. Вимагатиме аліментів ніяк не дочекається! вирішив Петро.
Та знову невдача замість судового позову про аліменти він отримав повістку щодо оскарження батьківства. Виявилось, Марічка давно знала про зраду Петра і помстилася, народивши дітей від іншого. У день весілля вона спостерігала, як Петро обіймався з офіціанткою, і щось у її душі надломилося. Мама Анни молила: «Мстиш і себе знищиш, і дітей скалічиш». Але Марічка свого домоглася: обидвоє дітей не від Петра, а біологічного батька підтвердив аналіз ДНК.
То втрата житла стала Петрові меншим ударом, ніж дізнатись правду про «своїх» дітей.
Запамятайте: ніколи не зневажайте тих, кого вважаєте слабкими. За мовчазною терплячістю може приховуватись сила, здатна перевернути життя догори дриґом. Жорстокість, зрада і байдужість завжди повертаються бумерангом.
