Довірливий чоловік та пляшечка з отрутою
«Приїхали, мамо», — Левко відчинив матері двері авто.
Ганна вийшла й підвела очі до вікон своєї хати. Зітхнула.
«Що, мамо, знову погано?»
«Та ні, сину». Вона глянула синові в очі. У них читалась щира тривога. «Увесь вік у цій хаті прожила. Спочатку з батьками, потім з чоловіком. Сюди тебе з пологового принесла. Такий гарний був». Вона замовкла. «А пам’ятаєш, як ми штори купували після ремонту? А тепер…» Знову кинула погляд на вікна.
Скільки часу вона провела, виглядаючи з кухні свого Миколу. Як тільки помітить, що йде через двір, одразу перевіряла, чи не остигла вечеря. Завжди залишала під чайником увімкнений газ. Микола любив пити палаюче гарячий чай, обов’язково з крижаним цукром. Солодкого й із цукерками не приймав. Селищне коріння давалося взнаки.
«Ходімо, мамо», — син торкнувся її за руку, обриваючи спогади. «Марійка, мабуть, уже чекає».
«Марійка…» — видихнула Ганна. «Вона жодного разу до мене не прийшла. Моєї смерті чекала?»
«Годі, мамо», — різко обірвав її син.
Вони піднялись на другий поверх старого будинку в центрі міста. Син відчинив важкі високі двері, на яких залишились сліди від шурупів та таблички з ім’ям її батька: «Левко Федорович Шевченко. Професор».
Невістка визирнула з кімнати, всміхнулася й зникла.
«Заходь, мамо, я зараз чаю зварю, з лимоном, як ти любиш», — сказав Левко.
Ганна зайшла у маленьку кімнатку, яка колись була синовою, а ще раніше — її дівочою. Важко опустилась на потертий диван, запрокинула голову й заплющила очі.
«Як же тепер буде?» — подумала вона.
***
Ганна вийшла заміж пізно. Батько-професор бачив у доньці свою наступницю, хотів, щоб вона продовжила його справу. За нею залицялись багато. «Не квапся, доню. Хлопцям ім’я твого батька потрібне, а не ти», — казала мати.
Та в тридцять вона сама закохалась у незграбного молодого аспіранта. Батько його обожнював, пророкував велике майбутнє. Тому, мабуть, і погодився на їхній шлюб. Через рік батько пішов на пенсію, залишивши кафедру зятеві. Вони з матір’ю переїхали у село, залишивши хату молодим.
З Миколою жили добре, лише завагітніти не виходило. Ганна вже відчайдушнила, коли це сталося. Як же вони раділи! Коли народився син, про науку довелось забути. Та й Микола хотів, щоб вона сиділа вдома й ростила хлопця.
Сам же він цілими днями працював на кафедрі за двох. Писав наукові праці, книжки. Не обходилось без заздрісників. Коли Левко, названий на честь діда, вже ходив у сьомий клас, Микола помер від серця. Не витримав нападків недоброзичливців, що називали його вискочкою, псевдовченим, який зробив кар’єру завдяки шлюбу з дочкою професора. Не пережив — помер.
Ганна лишилась з сином сама. На кафедру вже не повернулась — який з неї викладач? Все забула. Продала будинок, що лишився після батьків. На життя грошей вистачало. Потім Левко закінчив університет, почав працювати.
Коли син привів у дім Марійку, зрозуміла, що це серйозно. Відмовляти одружуватись було марно. Син був простоПроходили роки, а Ганна з Левком і Веронікою разом сповідували правду: лише родинна любов і повага можуть перемогти будь-яку отруту.
