Ось і вибирай: або я, або твій брат із компанією своїх подруг! Це вже занадто. Спочатку ти привів до мене всю свою рідню, а тепер ще й незнайомих дівок тягнеш? Добре влаштувалися, як для чужої квартири!
Я стояла просто посеред спальні й ледве стримувалася руки трусилися, а в пальцях я стискала знайдену під ліжком чужу капронову панчоху. Щойно дістала її і одразу зрозуміла: не моя. Це була не моя річ, і не мій світ
Денис замість вибачень чи бодай краплі розкаяння подивився на мене так, ніби це я привела до нього чоловіка. Він нервово пересувався по підлозі, кидуючи погляди на коридор.
Оксано, досить вже істерик. Ти завжди перебільшуєш, зауважив він. Це гість, мій брат, тобі не байдуже, скільки його дівчат приїжджає?
Мені було не жаль. Мені було гидко. Так, ніби я вступила в багно у дорогих туфлях. Я бачила, як Денис шукає підтримки у Стаса, який з пів року вперто жив у нас. Той і пальцем не повів.
Це моя квартира. І я не хочу тут бачити чужих людей! намагалася говорити спокійно, але голос тремтів. І твого брата теж. Купи свою квартиру приводь кого захочеш, хоч коня. Моє житло мої правила. Я вас прошу зібрати речі.
Здивування Дениса мене не вразило. Це було щось цілком логічне, фінал, якого давно варто було чекати.
Та пішли ми, Денисе, з вітальні пролунало раптово Стасове. Знайдемо простішу хатинку, зате мізки не пиляють. Жінка з воза кобилі легше.
Денис, мов по команді, вийняв зі шафи спортивну сумку, почав кидати речі, футболки, джинси, зарядку, білизну.
Потім ще пожалкуєш, Оксано, кинув він, навіть не дивлячись на мене. Кому ти ще потрібна, окрім мене…
Двері грюкнули так, що десь у серванті подзвенів кришталь.
Я залишилася сама. Навкруги незвична тиша. Я опустилася на ліжко, все ще стискаючи у руці той нещасний панчох. В який момент із затишної двійки від бабусі моя квартира перетворилася на нічліжку?
З Денисом я познайомилася два роки тому. Такі різні: я тиха, трохи соромязлива, важко знаходила спільну мову з людьми. Він галасливий, жвавий, майже завжди у русі. Студенти, але він ще підпрацьовував у таксі, красиво залицявся до мене, носив шоколадки, декламував вірші, інколи водив у кафе для мене, відмінниці та скромниці з провінції, це було наче казка.
Запропонував зїхатися підозріло швидко через два місяці:
Без тебе не можу, Оксано, шепотів, обіймаючи. Хочу засинати і прокидатися лише із тобою.
Я тоді розтанула. Через пів року дізналася істину: його просто виселили за шум із кімнати, тому терміново шукав, де зупинитися. Але я себе вмовляла у всіх буває чорна смуга, це просто збіг
Жили ми спокійно у своєму світі. Я на парах, потім давала уроки, щоб заповнити холодильник. Денис теж працював вносив свою частку у витрати. Та все зруйнувалося, коли зявився Стас.
Ти ж казав, що твій брат приїде вступати запросимо у гості? якось запропонувала я.
Не знала я, що йому настільки тут сподобається! Спочатку заходив щодня, потім залишився жити. А я, вихована на українській гостинності, накривала столи й мила за двома дорослими чоловіками усе одна. І навіть не уявляла, що Стас і думати забуде про університет.
Стасе, ти ж студент? Вам не дають гуртожитку? поцікавилася я на третій місяць сусідства.
Я не вступив. Не набрав прохідний бал. Наступного року буду пробувати.
У мене просто очі на лоба полізли. Здогадувалася він не зїде. Йому добре: ціла вітальня в розпорядженні, їжа готова, речі чистять, спить до обіду, гуляє вечорами.
Гірше стало після звільнення Дениса з магазину.
Начальник якийсь дурень роботи валом, а зарплата на рівні шахтаря. Я покищо потаксую, пошукаю щось краще.
Пошуки затягнулися. У кращому разі таксував раз на тиждень. Двоє чоловіків повністю сиділи у мене на шиї.
Гроші зникали швидко: куплені харчі зїдалися миттєво. Сковорідка котлет за два дні зникла за вечір. Комуналка росла на очах, а вони ніби й не помічали цього.
Втомлена після роботи, я поверталася у квартиру та бачила: купа брудного посуду, речі на підлозі, пил кругом.
Вперше висловивши обурення, отримала у відповідь щире здивування.
Ну що ти починаєш, Оксано? Що тобі шкода тарілки борщу? У людини важкий період, адаптується у великому місті. Ти ж жінка, маєш бути лагідною.
Усіляко робили з мене жадібну стерву, яка дорікає чужими котлетами. Я стискала зуби, мовчала, знову мила за ними унітаз, знову готувала вечерю боялася втратити спокій у домі. Змінювалася сама.
Та розуміння, що це кінець, прийшло, коли знайшла недопиту пляшку дешевого вина та три порожні келихи, а далі чужу панчоху під ліжком. Моє терпіння урвалось.
Перша ніч у порожній квартирі була тривожною. Тиша навіть лякала. Не вистачало хропіння зі спальні, звуків телевізора, Денисових кроків по кухні.
Ранком замість самотності зявилося полегшення. Я відкрила холодильник: сир лежить, як купила, сік цілий, ніхто не пив молока з пляшки і не залишив крихти чи ніж на столі. Вперше моя квартира мій справжній дім.
Ввечері затужила, вирішила навідати подругу Віку і виговоритися.
Нехитра ти, Оксанко лагідно сказала Віка. Вони вже, мабуть, нову дурку розводять! Може, ту, що ти застала вночі. І не факт, що то Стасова, а не Денисова. Ти думаєш, Денис тобі зраджував? А хіба не байдуже? Тебе обидва використали, до останньої копійки. Радій, що якась невдаха подарувала тобі такий знак долі, інакше ще довго б годувала цих паразитів.
Повернувшись додому, я влаштувала генеральне очищення. Вигребла всі шкарпетки, фантики, порожні пачки, подарунки… Усе згадувало про табір полетіло у сміття. Змінила постіль, вимила підлогу з хлором, аж тоді відчула спокій.
Коли підрахувала витрати наприкінці місяця з подивом зрозуміла: тепер можна навіть відкладати на чорний день.
Минуло півтора року
Я змінилася. Пішла працювати у приватну школу, навчилася казати «ні», більше не намагалася бути зручною для всіх. У житті зявився Олег інженер, старший на пять років, з власною квартирою під іпотекою.
Я не поспішала із переїздом. Дивилася, придивлялася, лише через пів року погодилася жити разом. Жити вирішили у мене ближче до центру. Свою квартиру Олег здавав швидше погасить кредит.
Життя більш-менш вирівнялося, аж одного вечора Олег, відклавши телефон, повертається до мене:
Оксано, мамі треба обстеження. У нашому селі такого не зробиш, планує приїхати на тиждень, може на два. Як ти до цього ставишся?
Мене пронизав холод одразу згадалося: Стас, його хропіння, той диван у вітальні, відчуття себе гостею вдома Серце стислося.
Дивлюсь на Олега, він чекає від мене слова. Момент істини. Що робити промовчати, поступитися ради кохання? Знову бути зручною для всіх, крім себе?
Я глибоко вдихнула.
Олеже, промовила я максимально рівно. Я поважаю твою маму, але для мене діє одне правило: жодних гостей із ночівлею у моєму домі. Ні з твого боку, ні з мого. Наш дім наша фортеця, і лише наш. Без образ просто маю такі принципи.
Запала тиша. Я вже чекала звинувачень, скандалу, грюкання дверима, знову захищатися
Олег лише підняв брову, спокійно усміхнувся і кивнув.
Жодних питань, сказав і знову взяв телефон. Не проблема. Коли є друга квартира легше розрулити. В крайньому разі винайму їй щось біля лікарні. Це вирішується.
Я трохи не повірила в почуте. Легкий видих.
Ти не ображаєшся?
Олег підніс голову, відклав телефон, обняв мене:
На що ображатися? У кожного свої вподобання. Завжди ж можна знайти компроміс, лиш би зберігати повагу.
Я усміхнулася, обійняла його. Нарешті я навчилася казати «ні». І головне знайшла людину, якій це слово не стало приводом до сварки. Віднині двері моєї квартири й душі лише для тих, хто вміє, по-українськи, залишати бруд за порогом.
