«Два тижні на збори й пошук нового дому для життя». Доньки образилися Сара рано втратила чоловіка і самостійно виховувала двох доньок. Вона ніколи не жалілася, а працювала на двох роботах — усе, щоб забезпечити дівчат пристойною освітою та майбутнім. Та коли старша привела додому хлопця, що згодом став чоловіком, й у них народилася дитина, Сара змушено переселилася до меншої доньки, віддавши кімнату молодій сім’ї. Спочатку гадала, що це тимчасово — донька із чоловіком невдовзі назбирають на власну квартиру, й життя налагодиться як раніше. Але з часом стало ясно: ніхто не поспішав дорослішати, адже поруч мама, яка і дах над головою дасть, і холодильник наповнить. Замість вдячності прийшли побутові сварки: молодша не хотіла прибирати за зятем, старша – постійно була зайнята дитиною, а чоловік цілими днями сидів за комп’ютером. Втома й невдячність зруйнували спокій у домі. Ситуація дійшла до абсурду, коли молодша донька теж привела хлопця і запропонувала, щоб мати переселилася на кухню, а молоді жили у її кімнаті. Зневірена, Сара поставила ультиматум: «Даю вам два тижні на збори та пошук іншого житла». Доньки образилися, пообіцяли, що не пустять її до онуків і кричали, що так на старість залишиться одна. Але Сара не здалася — вважає, що прийшов час кожній самостійно будувати життя. Скоро їй виповниться 50 років. Вона не знає, чи привітають її рідні, але впевнена у правильності свого рішення. Як ти вважаєш: чи правильно зробила мати, наполігши, щоб діти залишили її дім? Як би вчинила ти?

«Два тижні на збори речей і пошук іншого житла». Дочки образилися

Ольга рано лишилася вдовою. Виховувала сама двох доньок і ще жодного разу за все життя ніхто не чув від неї жодної скарги. Доньки не лише виросли, а й здобули пристойну освіту. Хто допомагав? Звісно, мама. Ольга працювала на двох роботах, щоб оплатити їх навчання, ті репетиторства й гуртожитки, і ще й на зубожілий український ремонт щось відкладала.

Потім старша дочка, Христина, одного чудового вечора привела хлопця й заявила: «Мамо, це мій майбутній чоловік, але в нього квартири нема, ми поки у тебе поживемо». За рік вже й онука принесла, плаче ночами, і кімнату виділили молодій сімї, а Ольга переселилася до молодшої дочки в кімнату, точніше навіть не в кімнату, а в просторий коридор із килимом з 90-х та «обовязковим» буфетом.

Спочатку Ольга вірила, що це таке тимчасове гостювання самі зрозуміють, стати на ноги, набратися досвіду, куплять житло в кредит за якісь там мільйон гривень на 147 років. Але Христина з чоловіком не надто поспішали. Навіщо напрягатись, якщо є дах над головою, хтось із турботою ставить борщ на плиту, холодильник повен мисливських ковбас та домашньої аджики? Так, Ольга годувала всіх і окунями з базару, і котлетками «по-київськи».

Дяки як із собаки хвоста. Замість «дякую» вдома стало, як на українському ток-шоу: старша «в мене мала дитина, у мене часу катма», молодша «чому я повинна прибирати унітаз після твого чоловіка?», зять «я ж програміст, мені не по статусу сміття виносити, і взагалі я у танках». Сидить цілими днями за компютером, як персонаж із мемів.

Атмосфера в квартирі стала такою, що Ольгу з вечора тягнуло гуляти по Поштовій ще години дві після роботи, аби тільки додому не йти. Якось обережною українською натякає старшій: «Діти, може вже пора до чужого житла, навіть якщо на підселенні, піти?» «Так ми ж збираємо на перший внесок по іпотеці, мамо. Звідки нам гроші?» розвела руками донька і зять знизав плечима.

Як грім серед ясного неба, однієї неділі молодша заявила: «Мамо, у мене хлопець із Тернополя, нехай поживе з нами!» і, уявляєте, пропонує Ользі переїхати до кухні! Мовляв, мамо, ой, не переживай, ти такою господарочкою була, а тепер буде в тебе й кімната своя (маючи на увазі, звичайно, кухню з видом на смітник).

Ось тут Ольга вже не витримала. В якусь мить прийшло чітке усвідомлення нікого особливо її думка не хвилює. А так і бути не може. Ще трохи і доньки оформлять опікунство й знайдуть пристойний пансіонат під Харковом.

Далі ультиматум: «Два тижні вам, дівчатка, на збори й пошук житла. Мене тут немає». Дочки образилися, вирішили, що це всесвітня несправедливість, пригрозили, що не пускатимуть до онуків. А ще пообіцяли, що на старість Ольга залишиться сама, навіть оголосили повну блокаду в вайбері.

А Ольга не відступила. Якщо доля така то нехай так і буде. Час дівчатам вчитися жити самостійно, а матері згадати своє життя.

Днями в Ольги ювілей: 50. Вона не знає, чи прийдуть доньки на чай із парою цукерок у коробці «Київ вечірній». А ти як думаєш, чи правильно зробила Ольга, вигнавши доньок з квартири? Як би ти вчинила на її місці?