“Два тижні на збори всіх своїх речей і пошук іншого житла”. Дочки образились
Ганна рано залишилася без чоловіка. Одна виховувала двох доньок. При цьому жодного разу ніхто не чув від неї жодної скарги чи нарікання. Доньки не просто виросли, а ще й отримали гарну освіту і це все завдяки мамі. Вона працювала на двох роботах, щоб оплатити їхнє навчання.
І ось, старша донька познайомила Ганну зі своїм хлопцем і, не особливо питаючи, заявила, що він її майбутній чоловік. Але хлопець той приїхав у Київ із Запоріжжя й ніде не мав де жити. Потім у них народилася дитина і довелося віддати молодій сімї окрему кімнату, а сама Ганна перебралася жити з молодшою донькою разом.
Ганна спочатку думала: це тимчасово. Молоді зберуть гроші, куплять собі квартиру, і її спокійне життя повернеться до звичного ритму. Але ні зять, ні донька особливо не запарювались. А навіщо? Коли дах над головою є, холодильник завжди повний. До речі, всі продукти за мамині гроші, Ганна всіх годувала.
І від вдячності, як ти вже уявляєш, взагалі нічого. Замість цього постійні сварки і суперечки. Молодша донька говорила, що мити туалет після зятя не її справа. Старша виправдовувалась: мовляв, маля на руках, куди вже їй ще щось встигати. Зять заявляв, що сміття і посуд це не чоловіча робота, цілими днями сидів у ноутбуці.
Аура в квартирі стала такою, що повертатись додому зовсім не хотілося. А коли Ганна натякнула старшій доньці, що час їм з чоловіком та дитиною орендувати житло та у відповідь: “Мамо, ну ми ж збираємо на перший внесок за квартиру! Звідки ще гроші брати?” От і лишились всі разом.
Останньою краплею був момент, коли молодша донька привела хлопця: “Мамо, він із Чернівців, житиме з нами поки що”. Ганна думає: “Де? На кухні?” А донька ніби чекала того питання, і спокійно каже: мовляв, кухня маленька, а от якби мама перебралася туди, у неї був би окремий простір.
Ганна вже не витримала. В один момент зрозуміла, що її голос для них нічого не означає. Якби треба було, вони й документи оформили б, щоб відправити її в дім для літніх людей.
Тут вона й поставила ультиматум: “Два тижні і шукайте собі нове житло”. Дівчата образились, пригрозили: мовляв, і онуків не дастимуть бачити, і старість її буде самотньою. Але Ганна не відступила. Як має бути так і буде. Нехай вчаться дорослішати.
Скоро у Ганни пятдесятиріччя. Вона не впевнена, чи прийдуть її діти привітати її зі святом. Як думаєш, вона правильно зробила, що виставила дочок із квартири? Що б ти зробила на її місці?
