Двадцять років без подарунків: життя у гармонії.
Тарас Шевченко ніколи не дарував подарунків своїй дружині, хоча вони прожили у шлюбі двадцять років без сварки. Не те щоб він був скупим просто нагода ніколи не траплялася. З Маріанною все сталося швидко: через місяць після знайомства вони вже одружилися.
Навіть під час залицянь подарунків не було. Він приходив до неї в село, насвистував під вікном, вона вибігала, і вони сиділи на лавці біля хати, мовчки, аж до півночі.
Перший поцілунок він украв у день заручин. Потім було весілля, побут, турботи. Тарас виявився гарним господарем розвів свиней, і справи йшли добре. Маріанна ж працювала не покладаючи рук: її город заздрили сусідки. Потім зявилися діти пелюшки, сукні, дитячі хвороби Коли вже тут думати про подарунки? Святкували скромно, за смачною вечерею. Так і текло їхнє життя без блиску, але в спокої.
Одного разу Тарас поїхав з сусідом на базар продавати картоплю та сало, якраз перед 8 Березня. Погода стояла приємна, відчувався перший подих весни. На диво, все розкупили швидко сало розійшлося миттєво, картоплю розхватали, як цукерки. «Не погано», подумав Тарас із задоволенням. «Маріанна буде рада.»
Він склав мішки у візок сусіда і пішов по дрібниці, які дружина попросила купити. За звичкою зайшов у корчму треба ж відзначити вдалий торг. Він не був пяницею, але вірив: якщо не випити за успіх, наступного разу не пощастить. Випив чарку горілки і вийшов на вулицю, спостерігаючи за людьми. І тут його очі зачепила несподівана сцена.
Біля крамниці молода пара розглядала сукню на манекені. Дівчина, свіжа, як весняна квітка, захоплено шепотіла:
Наталю, ну ходімо вже, чи будемо тут стояти цілий день?
Дивись, Іване, яка вона гарна! Мені б підійшла.
Та ну, звичайна тканина.
Дурнику! Це ж остання мода, ретро-стиль! Купиш мені на День Матері?
Наталю, знаєш, що грошей немає. Як куплю до кінця місяця будемо їсти сало з хлібом
Знайдемо як, коханий! Я так її хочу. Ми вже рік одружені, а ти мені нічого не дарував, навіть на Різдво!
Наталю, ти мене зводиш з розуму
Люблю тебе, прошепотіла вона, ніжно поцілувала й потягнула його всередину.
Хлопець, помітивши Тарасовий погляд, усміхнувся, ніби кажучи: «Ну, жінки» Незабаром пара вийшла, Наталя сміялася, притискаючи до грудей дорогоцінну пакунок. Тарас ще хвилину дивився на вітрину. Сукня була гарна, проста, в квіточку така, як носила Маріанна колись, коли вони ще зустрічалися. У грудях заворушилося щось давно забуте. Невже це ностальгія за молодістю? Чи жаль за тим, що минуло? Раптом його пронизала думка: «Я ніколи не дарував Маріанні нічого. Завжди було не до того. А цей хлопець готовий голодувати, аби догодити дружині. З любовї. А я? Чи люблю я її? Колись думав так. А потім все зникло у рутині. Життя в праці, без спогадів От біда!»
Ця крадена радість боліла. Він теж хотів її відчути.
Рішуче він увійшов у крамницю. Продавниця підійшла з посмішкою:
Чим можу допомогти?
Так, доню. Хочу ту сукню з вітрини.
О, чудовий вибір! Це новинка, натуральний шовк, ретро-фасон. Ваша донька буде в захваті.
Не для доньки, буркнув Тарас. Для дружини.
О, яка вона щаслива! защебетала продавчиня, запаковуючи сукню.
Скільки коштує?
Коли вона назвала ціну, у нього перехватило дух. Цілий стан.
Чому так дорого? роздратовано запитав він.
Це робота відомого кравця, пояснила вона терпляче.
Він вагався. Але перед очима знову постало радісне обличчя Наталі. І він узяв.
Вийшовши, він почувався сміливцем. Сусід уже чекав. Дорогою додому той хвалився прибутками.
А ти як?
Що?
Добре продав?
Чужі гроші рахуєш? несподівано роздратувався Тарас.
Ой, заспокойся, пробурчав сусід, здивований його злістю.
Дома Маріанни ще не було. Тарас пригодував худобу, прибрав у хліву. Але, незважаючи на добру справу, на серці було важко. Чому? Він знизав плечима, зайшов у хату, випив чарку. Потім ще одну.
Хлюпнули двері. Увійшла Маріанна, звичайно сувора.
Ти вже тут? Як торгівля?
Добре. Ось гроші.
Вона перерахувала.
Чогось не вистачає. Погано продавав?
Ні, просто решта ось тут.
Вона дістала з торбини сукню, насторожившись.
Це для кого? Для Оленки? Завелика буде. Гроші марнуєш
Для тебе, прошепотів він. На День Матері.
Тиша.
Для мене? скрикнула вона. Серйозно?
Ну так! підбадьорився він, радіючи, що вона не лає
