Двадцять років потому я впізнаю у хлопці свого молодого себе У переддень весілля Артем підозрював Марію у зраді. Попри її обіцянку вірності, він не хотів її слухати. Але двадцять років потому він зустрічає її сина — свого справжнього двійника… Вони кохали одне одного так, як пишуть у романах. Пристрасно, щиро й особливо. Їхньому коханню заздрили, а лихі язики намагалися розсварити. Молодята готувалися до весілля, якого так і не сталося. За день до весілля Марія призналася нареченому, що чекає дитину. Але замість радості почула лише гнів і образи. Артем підозрював зраду — мовляв, не могла вона так швидко завагітніти. Увічі сказав, що їй не вірить. Але Марія народила це дитя. Друзі казали Артему, що він нерозумно вчинив, бо всім було видно, як Марія його кохає. Та він уперто тримався свого. Заручини було розірвано — весілля скасували. Артем пропонував їй зробити аборт, але вона відмовилась. До останнього чекала його вибачення, однак дзвінка так і не дочекалася. Вона не збиралася телефонувати першою. Кожен вперто йшов власним шляхом. Марія залишилась самотньою матір’ю, але навіть це не скисло її щасливої вдачі. Виховувала сина, як справжнього ангела, задля його майбутнього працювала на кількох роботах. Її син — Костик — дякував мамі: був її опорою і захисником. Він здобув вищу освіту, служив у Збройних силах й отримав роботу. Дорослішаючи, він уже не питав, хто його батько — все розумів сам. У дитинстві Марія розповідала йому казкові історії про “тата”, проте чи вірив він у них? Відповідь очевидна. Костик — справжня копія Артема. В двадцять років він нагадував Марії того закоханого юнака, з яким вона так мріяла про щастя. І от їхні шляхи нарешті перетнулися: Марії, Артема і Костика. Біологічний батько був приголомшений — схожість неможливо не впізнати. Довго спостерігав, не знаходячи слів. Лише через три дні Артем звернувся до Марії: — Пробачиш мені? — Я пробачила давно… — прошепотіла Марія. Саме тоді ожили мамині історії про тата — Костик уперше побачив свого справжнього батька.

Двадцять років потому я впізнаю у хлопцеві самого себе в юності.

Напередодні весілля Андрій почав підозрювати Катерину у зраді. Хоч вона й присягала йому у вірності, він не хотів навіть слухати. Але через двадцять років він зустрів її сина. Це була його точна копія…

Їх єднала любов така, про яку пишуть у віршах і романах. Щира, пристрасна, безмежна. Багато хто їм заздрив, навіть намагався розлучити їх. Молоді готувалися до весілля, та цьому не судилося статись.

У переддень весілля Катерина зізналася коханому, що чекає дитину. Проте замість радості побачила його злість і роздратування. Андрій вирішив, що вона його зрадила. Він повторював, що так швидко завагітніти неможливо. Сказав їй у вічі, що не вірить. Вона народила цю дитину.

Багато друзів казали Андрію, що він чинить нерозумно. Всі бачили, як Катерина його кохала. Але він залишався непохитним. Їхній союз зруйнувався, а весілля відмінили. Він радив їй позбутись дитини, та вона не погодилася. До останнього чекаючи, що він попросить пробачення, але Андрій так і не зателефонував.

Катерина також не шукала зустрічі. Андрій був певен у своїй правоті. Вони почали нове життя кожен окремо. Катерина мусила сама прийняти всі наслідки. Навіть коли доля зводила їх шляхи, Андрій робив вигляд, що не знає її. Він бачив Катерину з сином на дитячому майданчику і відвертався, не бажаючи згадувати минуле.

Життя Катерини було непростим. Самотня матір це важко, але вона навчилася бути щасливою. Так, довелося забути про особисте життя, зате мала маленького янгола, заради якого була готова на все.

Вона працювала на кількох роботах, щоби синові нічого не бракувало і щоб він міг здобути гідне майбутнє. Назар дякував матері він став її підтримкою та захистом.

Юнак отримав вищу освіту, служив у Збройних силах України, після чого знайшов хорошу роботу. Дорослішаючи, Назар більше не питав, хто його батько він усе розумів без слів. Звісно, Катерина в дитинстві розповідала синові красиві історії про батька, але чи вірив він у них насправді? Відповідь очевидна.

Назар був точнісінькою копією свого батька. У двадцять років він нагадував Катерині молодого Андрія, в якого вона була колись закохана. Одного разу доля знову звела їхні дороги: Катерини, Андрія і Назара. Рідний батько одразу все зрозумів, бо схожість була разюча. Він довго мовчки спостерігав, не наважуючись бодай щось сказати.

Лише через три дні він прийшов до Катерини із запитанням:
Ти зможеш мене пробачити?
Я пробачила ще давно тихо відповіла вона.

Тоді Назар уперше побачив свого батька. І в цей момент зявилося розуміння: навіть якщо долю неможливо змінити, завжди важливо вміти прощати і відпускати образи, аби стати по-справжньому щасливим.