ДВІ СЕСТРИ…
Жили собі дві сестри. Старша Валентина вродлива, успішна, заможна киянка, працювала у відомій фірмі, завжди гарно вдягнена, трималась гідно. Молодша сестра Левкора гірка пяничка. На красу до того часу вже й говорити не було чого: 32-річна Левкора більше нагадувала виснажену бабу висохла, обличчя синюшне, набрякле так, що й очей не розгледиш, волосся злиплося клоччям, давно не знало ні шампуню, ні гребінця, стирчало по боках.
Валентині докорити не було за що: вона роками намагалась витягти сестру з болота алкоголізму. Возила до найдорожчих клінік у Києві та Львові, водила до знахарок у містечках на Поліссі все марно. Купила Левкорі гарну та затишну квартиру на Позняках, але оформила на себе, щоб сестра не спустила на пляшки. Через півроку з усього майна лишився тільки брудний матрац та зализана подушка, на яких помирала Левкора, коли Валентина прийшла попрощатись збиралася емігрувати за кордон назавжди.
Левкора вже говорити не могла лише трохи примружила важкі опухлі повіки і крізь замурзане вікно побачила розмиту тінь сестри. Поруч валялись порожні пляшки їх від душі приносили місцеві друзі по чарці. Валентина не змогла покинути сестру як із цим далі жити? Совість замучить. Вирішила бодай для власного спокою відвезти Левкору до тітки в село.
Тітку Олену майже не знали лише пригадували з дитинства, як вона приїздила раз на рік зі Львівщини із смаколиками: грушевим варенням, духмяними яблуками, сушеними грибами. Валентина памятала назву села Липовий Яр, і мала надію, що оскільки на похорон мами тітку не кликали, значить вона досі жива. Попросила знайомого допомогти: загорнули Левкору в стару ковдру, положили на заднє сидіння авто і вирушили до Львівської області.
Знайти Липовий Яр було легко там лише чотири хатини й стоїть біля лісу. Дім тітки відразу впізнали по білому тину та розмальованих віконницях. Левкору поклали на тітчину постіль, Валентина поклала на стіл пачку гривень: Вона гине, а я мушу їхати, тітко Олено. Гроші на похорон, якщо не повернуся щоб могилу знайти. І ключі від квартири залишаю кому ж іще. На чай відмовилась, попрощалася й поїхала.
Тітка Олена, 68-річна, ще бадьора, самотня жінка, обережно розгорнула ковдру побачила, що племінниця ще дихає. Пішла ставити самовар. Поки він грівся, насипала з льняного мішечка сухі трави у термос, додала калини, жменю лісових ягід, залила усе кипятком і залишила настоятися під щільною кришкою. Три дні поїла Левкору настоями з медом, майже силоміць вливаючи з чайної ложки кожні пів години навіть серед ночі. На четвертий день додала козине молоко від улюбленої Марти. Згодом пішли легкі овочеві юшки та курячий бульйон кури у тітки теж були свої, не пошкодувала двох для порятунку племінниці.
Минув місяць і Левкора зуміла сама підвестись на ліжку. Вже зими настали тітка Олена почала возити племінницю на санчатах до сільської бані: закутувала у пухову хустку й ковдру, мила настоями трав, а потім розчісувала їй волосся, котре запашіло полином і літом.
Одинока тітка Олена вклала всю свою любов і теплоту в хвору Левкору і виходила її, мов чайною ложечкою з настоями давала частинку серця. Дорогі столичні клініки й бабусі-чаклунки не допомогли, а рідна тітка зуміла витягти племінницю з прірви. Левкора вижила. Оклигала від солодкого клеверного молока Марти, від ранкових омлетів із щойно знесених яєць. Волосся стало ніжним і блискучим, щоки зацвіли румянцем, і виявилось, що вона неймовірна красуня з блакитними очима.
Потроху Левкора почала допомагати Олені по господарству, у хліві, навчилась доїти Марту, щоранку збирала яйця. Варили просту їжу все переважно зі свого городу. Вона не згадувала про минуле й не сумувала за Києвом, бо нове життя їй сподобалось: прокидалась разом із сонцем, дивилась, як цвітуть весняні луки, як білі хмари пливуть над селом. У заростях біля ставка зявилась дика качка з каченятами Левкора ходила годувати їх свіжим хлібом.
І тут у неї відкрився новий хист тітка Олена навчила її вязати гачком. Спочатку серветки, потім шалені шалі й хустки. Якось поїхали разом до Львова, купили кольорової пряжі, і Левкора почала робити шалені авторські речі. Зявилися замовлення і заробіток став чималий.
Через три роки красуня Левкора забрала улюблену тітку з покинутого Липового Яру у тихе містечко на узбережжі Чорного моря. Склали докупи тітіни збереження і власні зароблені на шалях і хустках і придбали невеликий гарний будиночок із садком. Вранці коза Марта, яку спеціальним бусом привезла Валентина, зриває яблуко з нижньої гілки і задумливо дивиться на море там купаються дві найдорожчі їй жінки.
А що найважливіше в цій історії? Вона правдива.
