Ось адаптована історія для української культури:
Двір на одній хвилі
Житловий двір на околиці великого міста прокидався з галасом і метушнею, де кожен знав своє місце. Серед багатоповерхівок з обшарпаними фасадами життя йшло за звичним розкладом: вранці батьки виносили дитячі візки до пандусів, пенсіонери неспішно вигулювали собак, а молодь із рюкзаками маневрувала між клумбами й сміттєвими баками. Після нещодавнього дощу асфальт ще блищав, відбиваючи яскраве літнє сонце. На клумбах під вікнами цвіли нагідки та чорнобривці дітлахи у футболках ганяли мяча або каталися на велосипедах, час від часи озираючись на дорослих.
Біля підїзду вже збиралася невелика черга: хтось намагався пролезти із пакетом молока, хтось витягував дитячий візок із тісного тамбура. І тут же незмінна перешкода останніх місяців: електросамокати. Їх було щонайменше пять; один лежав поперек пандуса так, що мамі з малюком довелося спритно лавірувати між колесами. Поруч пенсіонерка Ганна Степанівна сердито стукала палицею по асфальту.
Знову насовали! Ані пройти, ані проїхати
Та це ж молодь кидає, де попало! підхопив чоловік середніх літ у спортивній куртці.
На це дівчина років двадцяти пяти лише знизала плечима:
А куди їх діти? Спеціальних місць усе одно нема.
Сусіди бурчали біля входу; хтось іронічно зауважив, що скоро замість квітів паркуватимуться самі самокати та велосипеди. Але ніхто не поспішав брати ініціативу усі звикли до дрібних незручностей дворового життя. Лише коли черговий батько ледве не зачепив коляскою хитку конструкцію і сердито вилаявся потиху, напруга стала відчутнішою.
У дворі лунала звична розмовна какофонія: хтось голосно обговорював останні новини біля лавки коло пісочниці, підлітки сперечалися про футбольний матч прямо на майданчику. Птахи шуміли у густих гіллях тополі в дальньому кутку двору; їх перекрикували обурені голоси мешканців.
Чому б не поставити ближче до паркану? Усе ж краще буде!
А якщо комусь терміново потрібно зарядити? Я от учора мало ногу не зламав через це залізо!
Один із хлопців спробував відтягнути самокат ближче до кущів той зрадницько заскрипів і впав під ноги жінці із сумкою. Вона розвела руками:
Ну от знову! Може, хоч хтось прибере це звідси?
Того вечора суперечки спалахували, як іскри від недопалка: варто було одному пожалітися і тут же зявлялися нові споровики. Одні захищали техніку як символ прогресу, інші закликали до ладу за старими правилами.
Пенсіонерка Ганна Степанівна говорила рішуче:
Я розумію час інший настав Але ж є й люди постарші! Ми теж хочемо спокійно пройти!
Молода мама Оксана відповіла мякше:
У мене дитина мала Іноді мені самій зручніше взяти самокат, ніж їхати автобусом до поліклініки.
Хтось пропонував подзвонити в ОСББ або навіть викликати дільничного, щоб навести лад; інші сміялися з цих пропозицій і радили просто бути ввічливішими один до одного.
Довгі світлі вечори затягували розмови біля підїзда аж до ночі: батьки затримувалися з дітьми на майданчику, обговорюючи новини та побутові проблеми, перемішані зі скаргами на самокати біля входу. У якийсь момент активний сусід Микола вийшов із своїм вічним питанням:
Може, зберемося всі разом? Нормально обговоримо цю справу?
Його підтримала пара сусідів молодшого віку; навіть Ганна Степанівна неохоче погодилася прийти, якщо вже всі будуть.
Наступного вечора біля підїзда зібралася різна компанія: від студентів до пенсіонерів і батьків із дітьми. Дехто прийшов підготовленим: один приніс блокнот для запису ідей такого у дворі раніше не бувало, інший озброївся рулеткою, треті просто стояли осторонь і спостерігали з цікавістю.
Вікна першого поверху були розчинені навстіж чулися сміх дітей і гомін розмов з вулиці; легкий вітерець приніс запах свіжої трави з газону біля підїзда.
Обговорення почалося бурхливо:
Треба відвести спеціальне місце для цих самокатів!
Нехай ОСББ накреслить розмітку!
Хтось запропонував зробити таблички власноруч, хтось боявся бюрократії:
Зараз знову почнеться узгодження через Київ!
Студент Данило виступив несподівано розсудливо:
Давайте самі вирішимо, де саме ставити ці штуки Потім повідомимо ОСББ нехай просто затвердять!
Після короткої суперечки вибрали куток між сміттєвим баком і велопарковкою, де не заважали ні пандус, ні клумба перед будинком.
Мама Оксана взяла слово:
Головне, щоб правила були зрозумілі всім, особливо дітям І щоб потім ніхто не сварився даремно!
Ганна Степанівна схвально хмикнула; кілька підлітків одразу запропонували накреслити схему майбутньої стоянки крейдою прямо на асфальті. Ще одна
