Колишньою осінню
Марійка повернула ключ у замку та увійшла до квартири, намагаючись зачинити двері безшумно, проте замок все одно клацнув. Не вмикаючи світло, роздяглася, на пальцях прокралася до кімнати… Різкий клац вимикача в тиші пролунав як постріл.
— Марійко, де ти була? Чому так пізно? Я телефонувала Наталці. Ти мене обдурила, — почувся голос мами.
Дівчина завмерла, глибоко вдихнула й обернулася.
— А ти чому не спиш? — спитала вона.
— Як я можу спати, коли тебе нема вдома? Хвилювалася. — Мати тривожно дивилася на доньку.
— Я вже доросла, мамо, годі мене вартувати, — сердито відповіла Марійка.
— Так-так, доросла… — Махнувши рукою, мати пішла до кімнати, але двері не замкнула.
Марійка зважилася й пішла за нею. Сіла поруч на диван.
— Мамо, вибач. Я зовсім забула про час.
Мати виглядала втомленою. Яскраве світло люстри вирізняло зморшки й синці під очима, у яких читався докір.
— Я була не сама. З Олегом. Ми ходили в кіно, потім гуляли. Не хвилюйся.
— З Олегом?
— Так. Познайомилася з ним два тижні тому. Він такий… цікавий, стільки всього знає. — На губах Марійки заграла усмішка, очі запорошилися мріями. Вона притулилася до мами, поклала голову їй на плече.
— Виходить, і минулого разу була з ним, а не в Наталці?
— Вибач.
— Я все розумію, але чому негайно не сказала? Він теж вступає до університету? Будете вчитися разом?
— Він уже закінчив, працює, — поспішно відповіла Марійка.
— То він старший за тебе? Ох, доню… — зітхнула мати, а дівчина підвела голову, готова до захисту, але мати її перехопила. — Ти познайомиш мене з ним?
— Звісно. Він тобі сподобається.
— Навіть не помітила, як ти виросла. — Мама сумно подивилася на доньку. — Пізно вже, іди спати.
— На добраніч, мамо. — Марійка поцілувала маму в щоку й пішла до своєї кімнати.
Вона лігла, втупилася в стелю, згадуючи кожне його слово, кожен поцілунок…
Коли Марійка прокинулася, мати вже пішла на роботу. Вона вмилася, з’їла сніданок, що залишила мама, і взяла телефон.
— Привіт, ти вже на роботі? — весело запитала вона.
— Так, — різко відповів Олег.
— Я заважаю? — Марійка напружилася, почувши його холодний тон.
— Так. Передзвоню пізніше. — Він відключився.
— “Передзвоню”? — Марійка нерозуміюче дивилася на екран.
“Мабуть, хтось поруч”, — здогадалася вона й чекала дзвінка. Спробувала читати, але слова пливли повз. Вона поклала книжку, подзвонила Наталці й запропонувала зустрітися.
Подруги їли морозиво, Марійка розповідала про кохання, коли задзвонив Олег.
— Вибач, Лебідько, просто ти потрапила невчасно. Був дуже зайнятий. Вечором зустрінемося?
— Так, — радісно відповіла вона.
— Мама хоче познайомитися з тобою, — сказала Марійка при зустрічі.
— Ти їй розповіла? — Олег знервовано глянув. — Вона не проти?
— А чому має бути проти?
— Ми ж разом недавно… Знайомство з батьками — це вже серйозно.
— А в нас із тобою несерйозно? — Марійка нахмурилася.
— Я сер**– Думала, вона його жінка, а виявилось — просто дружина.**
