Миж мною та його минулим — дитина, яку він так і не захотів полюбити
Ми з Богданом одружилися, коли вже давно не були юнаками. Мені тридцять два, йому — тридцять чотири. За плечима — не просто досвід, а ціла виставка помилок, розчаруванья та нездійснених сподівань. У нього — розлучення й донька. У мене — тихе минуле без дітей та бур. Я не була проти його спілкування з дитиною, навпаки — підтримувала, підштовхувала, але Богдан не бажав цього зв’язку. Взагалі.
Свою першу дружину він узяв не з кохання, а через наполегливість матері. Та, довідавшись, що дівчина вагітна, заявила: «Ти одружишся! Ти не дозволиш її батькам осоромитися!» Родичі тієї дівчини благали, тиснули, умовляли — і Богдан здавися. Розпис, валіза — і одразу в рейс. Щойно закінчив морську академію, подався у море. Ні весілля, ні персня — лише сухий підпис у РАГСі.
Поки він подорожував океанами, дружина народила дівчинку. Він повернувся, взяв її на руки — і… нічого не відчув. Ні радості, ні тепла, ні прив’язаності. Лише втому й спустошеність. Але раз узяв на себе роль чоловіка й батька — грав далі. Ходив у рейси, повертався, привозив гроші, займався дрібним бізнесом, забезпечував сім’ю. Жили у квартирі, подарованій тестем за «рятунок честі» їхньої доньки. Але любові в тому домі не було. Навіть інтим — рідкість. Як розповідав Богдан, за все можна по пальцях перерахувати, коли вони дійсно були як чоловік і дружина.
Колись усе мусило тріснути. І тріснуло: він повернувся з чергового рейсу — і довідався, що дружина йому зрадила. Вона не заперечувала. Плакала, благала пробачення, казала, що це випадковість. Але Богдан зрозумів: це вихід. Він зібрав речі й пішов. Без скандалів, без сліз. Просто зачинив двері. Родичі тієї жінки навіть не намагалися його втримати — усі все зрозуміли.
Він ще двічі виходив у море, а потім вирішив: годі. Відкрив свою справу. За три роки бізнес уже процвітав, колишня дружина з донькою отримували гідні аліменти, і все, здавалося, влаштувалося. А потім з’явилася я.
Познайомилися ми через роботу. Він приїхав закупити будматеріали, і ми заговорили. За кілька днів мені кур’єр приніс букет і запрошення у кав’ярню. Все розвивалося швидко, гарно, щиро. Ми одружилися. Але я вже знала, що його мати — жінка з характером. Вона одразу запідозрила, що й мій шлюб з її сином — вимушений. Сумнівалася, не довіряла. Але я заспокоїла: дітей поки не плануємо, хочемо краще дізнатися один одного.
Тоді вона зітхнула з полегшенням… і почала щоЩотижня вона привозила до нас ту саму дівчинку — Соломійку. Дівчинку, яку мій чоловік, вибачте, навіть не сприймав як доньку.
