Дивна свекруха: конфлікт через час
Несподіваний візит
Моя свекруха, як би її назвати, Олена Михайлівна, завжди була жінкою з характером. Але нещодавно вона мене так вразила, що я досі в розгубленості. Усе почалося з того, що я, скажімо, Наталка, приїхала до села, щоб провідати чоловіка, який гостював у батьків. Я взяла кілька днів відпустки, аби не лише побути з родиною, а й попрацювати над своїм блогом. У селі, знаєте, такі краєвиди — ідеальний фон для контенту. Я планувала знімати відео, робити фото і писати пости, адже не кожного дня вдається вибратися в таке мальовниче місце.
Але Олена Михайлівна, схоже, вирішила, що я приїхала виключно заради неї. З самого ранку вона почала завантажувати мене справами: то допомогти в городі, то прибрати в хаті, то приготувати щось на всю родину. Я намагалася пояснити, що в мене щільний графік, але вона лише хитала головою і зітхала: «Оце молодь, завжди в телефоні!»
Напруга зростає
Я щиро намагалася бути ввічливою. Першого дня навіть допомогла полоти грядки, хоча городництво — це точно не моє. Манікюр, звичайно, постраждав, але я стиснула зуби і продовжувала посміхатися. Але на другий день свекруха перейшла всі межі. Вона заявила, що я «зобов’язана» допомагати їй, раз уже приїхала, і що мій блог — це «дурниці, а не робота». Я була в шоці! Мій блог — це не просто хобі, це мій дохід, моя пристрасть, моя справа. Я вклала в нього роки, і тепер він приносить мені не лише гроші, а й задоволення.
Я спробувала пояснити Олені Михайлівні, що в мене дедлайни, що я маю викласти контент за розкладом. Але вона лише відмахнулася: «Які ще дедлайни? Краще б борщ навчилася варити!» Мій чоловік, скажімо, Іван, намагався згладити ситуацію, але й він не дуже допоміг. Зрештою я просто пішла знімати відео на подвір’я, аби не загострювати ситуацію.
Мій вибір: робота чи родина?
До вечора стало ще гірше. Олена Михайлівна почала скаржитися Іванові, що я «не поважаю старших» і «лише й роблю, що сиджу в телефоні». Я не витримала і сказала, що приїхала не для того, щоб заробляти в городі, а щоб провести час із чоловіком та зробити свою роботу. Вона подивилася на мене так, ніби я скоїла злочин, і пробурчала щось про «сучасних невісток».
Я розуміла, що свекруха звикла до іншого ритму життя. Для неї село — це город, господарство, нескінченні клопоти. Але я не можу кинути все заради її очікувань. Мій блог вимагає часу й сил, і я не готова жертвувати ним, навіть заради миру в родині. У той момент я відчула себе чужою в їхній хаті.
Розмова по душі
Наступного дня я вирішила поговорити з Іваном. Я пояснила, що люблю його й поважаю його родину, але не можу підлаштовуватися під вимоги Олени Михайлівни. Він погодився, що мама інВін обіцяв поговорити з нею, щоб зрозуміла, що моя робота – це не просте “байдикування”.
