ДИВНІ СУСІДИ
У квартиру 222, будинку 8 на вулиці Франка, заселилися нові мешканці. Подружжя, обом близько 50-ти, обидва низенькі й худорляві. Він з темною бородою та у сірому плащі, а в неї часто довга спідниця й строкатий берет. Завжди ввічливі, усміхаються у ліфті, двері притримають, якщо ти з важкими торбами.
Головне а зараз таке рідкість у новобудовах дуже тихі.
Проте це лише спочатку так здалося. Минуло десь із два тижні, і проживаючі у 221-й квартирі Яворські й Поплавські з 223-ї почули нових сусідів дуже чітко.
Це й стало головною темою вечірніх сімейних розмов.
Ось як це було у Яворських, котрим обом 40 з лишком, і вже половину життя тягнуть спільне прізвище:
Бачила наших нових сусідів?
Та, вчора разом в ліфті їхали.
І як тобі вони?
Здаються цілком нормальні. А що?
Такі, виявляється, темпераментні
Звідки ти знаєш?
Коли всі вдень розходяться, в підїзді тиша. Все чути. От вже третю добу в них ігри дорослі такі.
Серйозно?
Так, і фантазії їм не бракує. Прямо як у кіно!
Ой, цікаво!
От сам послухаєш тоді й зрозумієш. Інколи навіть заважає працювати.
Та не будь ти моралісткою, людям по пятдесят, а таке життя!
«Не те, що ми», подумав він собі, але вголос, звісно, не сказав.
На вихідних і глава сімї став випадковим слухачем сусідських «сцен». Цього разу звучала «класика» історія садівника й пані. Яворські лише перезиралися і крались.
*****
А от що обговорювали у Поплавських наймолодшій парі на поверсі, обом ще тридцяти немає, одружені пятий рік, чекають на першу дитину.
Миколо, бачив нових сусідів?
Бачив, в підїзді вчора перетнулись. А що?
Такі цікаві! Вона йому готує щось смачнюче, як у гарній кавярні. А він їй постійно носить подарунки, квіти. Не день то нова дрібничка.
А ти звідки знаєш?
Я ж гуляю біля дому щодня, так від їхньої квартири аромат стоїть аж голова паморочиться! А його я бачу інколи з квітами й пакетом подарунковим додому квапиться, мов на побачення.
Ого.
Може, вони й не одружені? Може просто закохані?
Хто його зна Але разом живуть
А як на кухні воркують! Якщо не стукаєш посудом можна все почути: і сміх, і жарти Прямо, як молодята
Зрозуміло. Новини почались, піду, погляну.
А в пятницю Микола Поплавський зустрів сусіда з квітами й пляшкою вина біля ліфта той явно на щось розраховував увечері.
*****
Час минав. Вже місяць живуть дивні сусіди навпроти.
Яворські вже звикли до звуків із-за стіни, а ті все не награються. Щодня щось нове чи зітхання, чи скрип ліжка. Наче останній день разом проводять.
Одного вечора Ганна Яворська, відводячи очі, сказала чоловіку:
Сьогодні випадково зайшла у відділ білизни в “Гулівері”. Дивись-но, що купила, і розстебнула халат.
Очі Яворського Олега спалахнули, він мимоволі облизав губи.
А я, каже, нещодавно в магазині для дорослих був. Щось взяв, гляну, чи сподобається тобі.
Не спробуєш не дізнаєшся, соромязливо посміхнулась Ганна.
*****
О, пішов процес, шепотів сусід із 222-ї, притискаючи вухо до стіни з Яворськими.
*****
Микола з 223-ї, повертаючись із роботи, подумав, що давно не тішив жінку подарунками. Колись щотижня приносив щось цікаве: то сережки, то цукерки, а зараз уже й не памятає, коли востаннє. І тут ба зустрічає знайому куртку.
Оксано! вигукує, ти що тут, це ж далеко від дому!
Та вирішила трішки пройтись, а ти?
От, сережки для тебе купив, не стримався Микола.
Оксана засяяла:
Дякую, дорогий! поцілувала його. А я тобі карбонара з креветками на вечерю приготую. Памятаєш, колись робила?
Памятаю! Аж слинки потекли.
Не затримуйся сьогодні, на сьому якраз буде готово.
Добре, погодився Микола, подумки додав: ще б квіточок купити.
*****
Ну, що там? питає чоловік із 222-ї.
Вона готує щось незвичайне. І в тих також процес пішов, усміхалась його дружина.
*****
Ще через місяць Яворських не впізнати. Мов на десять років помолодшали, очі світяться, часу вдвох щоразу шукають. Часом навіть їдуть із дому в готель, щоб насолодитися одне одним.
Їм і говорити стало цікавіше, і справи йдуть веселіше.
*****
У Поплавських-Оксана ось-ось народить. А вони неначе закохані знову. То в кіно разом, то до ресторану, до музею. Оксана навіть стару кулінарну книгу віднайшла. Микола щотижня тішить сюрпризами хоча б солоденьким, у портфелі для неї завжди шоколадка. І не памятає, коли вечірні новини дивився.
*****
Як там у них? запитала жінка із 222-ї.
Все тихо, матрац скрипить видно, діти вдома. Взагалі, веселіше стало. І у тих теж добре, щебечуть, як голуби на кухні, сміються. А з квартири пахощі ідуть, як із ресторану.
От і славно! За три місяці справилися, ще пару тижнів і можна переїжджати далі.
Домовились. Хто наступний?
Симонови, будинок 4, квартира 65. В 66-й сімя наче забула, як називають одне одного. У 64-й як завжди, спальню потрібно рятувати!
Ясно. Ну добре, я поки твої касети не ховаю, ще трохи поспостерігай. Доставку з ресторану також скасовувати не буду. Масла ароматні ще є. До речі, троянди, які ти вже вдруге ставив у нову воду, зівяли. Придеться новий букет взяти.
Візьму. А ти помни мені спину, та й лягаймо спатиІ вони обоє, сміючись, підняли келихи з чаєм у тонких склянках, де лимон відбивав світло в вечірньому вікні.
Дивись, як працює, з гордістю промовила вона. За останні двісті років тільки одна пара не піддалася.
Але не в нашому підїзді, підморгнув чоловік, тут всі обіймаються, як у перший раз.
Вони ще трохи посиділи, слухаючи, як десь далеко у квартирі гупає старий диван чи чийсь дзвінкий сміх. За вікном розгорялося літо; аромати свіжої випічки і ранкової кави зливались у приємну гармонію. Вночі, тихо зачинивши за собою двері, пара сусідів зникла з будинку так само непомітно, як і зявилася залишивши після себе легкий шлейф троянд, ванілі й любові, якою раптом наповнились буденні оселі на ще одному поверсі старого будинку.
А невдовзі в будинку 4, квартира 65, хтось тихенько перехрестився, здивовано визираючи у підїзд, де нові мешканці в строкатому береті вже затискали двері ліфта для сусіда з квітами.
Місто засинало під симфонію оновлених відносин. І жодна стіна більше не була надто товстою для справжньої ніжності.
