Дзвінок з минулого: повернення батька
Ігор зачинив дверцята холодильника, витираючи руки ганчіркою.
— Ну от, тепер працюватиме. Морозитиме, але треба перевірити, — сказав він господині. — У вас є порожня пластикова мисочка? Наллємо туди води та поставимо у морозилку. Ввечері подзвоню — якщо вода замерзне, значить, усе гаразд.
Раптом телефон знову подзвонив. Новий клієнт, подумав Ігор і відповів:
— Ало, слухаю. Так, це ремонт побутової техніки. Що поламалося? Так, я Семенюк Ігор Вікторович, якщо вам це важливо. Перепрошую, що ви сказали? Батько? — Ігор ледь не випустив телефон з рук.
Голос представився — Семенюк Віктор Павлович. До Ігоря дійшло: це його батько, якого він не бачив і не чув більше двадцяти років. Серце закалатало, а в голові пролетіли уривчасті спогади.
— І що… ви хочете? — Ігор завагався, не знаючи, як звертатися до цієї людини. — Побачитися й поговорити? Ну так, звичайно, усього-то двадцять років минуло. Вибачте, я на виклику, пізніше передзвоню, — він скинув дзвінок і тихо, з сарказмом пробурчав: — Оце так сюрприз…
З’явився через стільки років! Напевно, щось просити зібрався. А що? Син виріс, батько постарів, вирішив допомоги попросити. Скільки йому зараз? За п’ятдесят, мабуть. Грошей, звичайно, хоче! Ігор хмикнув і повернувся до роботи.
— Ну що, домовилися? — звернувся він до господині. — Ввечері передзвоню, перевірите воду. Якщо замерзне — морозилка в порядку.
Господиня подякувала, і Ігор поїхав до наступного клієнта. Літня жінка викликала його полагодити пральну машину — текла. Бабуся виявилася балакучою, одразу потягнула його на чай із печивом. Поломка була дріб’язковою — резинова прокладка у дверцят просіла. Ігор поправив її, і теча припинилася. Попередній майстер запросив таку ціну, що бабуся відмовилася. Ігор же узяв мінімум — наживатися на пенсіонерах сумління не дозволяло. Бабуся була в захваті, усе повторювала, що таких добрих людей давно не зустрічала. Ігор ніяковіло всміхався, пив чай і обіцяв заглянути, якщо щось ще зламається.
Але думки його займав батьківський дзвінок. У пам’яті виринали невиразні картини. Коли батьки розлучилися, Ігорю було років п’ять. Батько тоді пив, втратив роботу. Мати плакала, але вірила його обіцянкам. Одного разу, коли вона була на зміні, батько забирав Ігоря з дитсадка. По дорозі сів у парку на лавку, дістав із кишені пляшку пива і почав скаржитися маленькому синові: мовляв, мати його не поважає, а він старається, але життя таке. Потім він напився, розлігся на лавці й заснув. Ігорю стало соромно. Він намагався розбудити батька, але той відмахнувся. Перехожі озиралися, а Ігор, вирішивши, що батькові байдуже, пішов додому сам. Дорога була довгою, дому все не було видно, і хлопчик блукав, поки його не знайшла сусідка.
Мати тоді не кричала. Тільки тихо сказала батькові:
— Іди геть. Ти сина одного відпустив. Який же ти батько?
Батько поїхав у інше місто. Іноді присилав гроші, іграшки. Мати посміхалася:
— Нам і без такого батька добре, правда, Ігорку?
Коли Ігорю виповнилося десять, мати познайомила його з дядьком Олегом.
— Сину, дядько Олег хоче стати моїм чоловіком. Він буде про нас піклуватися. Поїдемо за новим велосипедом?
Вітчим виявився непоганою людиною. Він любив матір, але батьком Ігорю не став. Частина її любові тепер належала Олегу, а Ігор почувався зайвим.
Ввечері Ігор неохоче дістав телефон, знайшов батьків номер і натиснув виклик. Той відповів одразу:
— Ігорю, давай зустрінемося, треба поговорити. На нашому старому бульварі, біля фонтану, завтра о сьомій вечора. Зможеш?
— Добре, зможу, — буркнув Ігор.
Мати колись казала, що Олег хоче його усиновити, дати своє прізвище. Адже вони ж родина. Але Ігор відмовився. Для нього було важливо залишитися Семенюком Ігорем Вікторовичем, зберегти цей невидимий зв’язок із батьком. Мати хотіла стерти минуле, забути колишнього чоловіка, але Ігор усе чекав. Чого — сам не знав. А потім зрозумів, що чекати нічого.
Наступного вечора він йшов до бульвару, заздалегідь вирішивши: якщо батько попросить грошей — допоможе, але на цьому все. Батько присилав подарунки, гроші — борг віддасть, і крапка. У матері є Олег, їй це було байдуже.
— Соромно йому, от і везе, — казала вона, приймаючи посилки.
Біля фонтану Ігор побачив літнього чоловіка. Той підвівся з лавки і пішов назустріч. «Тільки без солодкуватих фраз на кшталт “сину, нарешті ми зустрілися”», — подумав Ігор. І вже точно сподівався, що батько не п’є.
— Добрий вечір, Ігорю, — чоловік простягнув руку.
— Добрий, — Ігор стисну— Добрий, — Ігор стиснув її, помітивши, що рука міцна, як у людини, яка все життя працювала.
