Я проживаю сама у затишній однокімнатній квартирі в самому центрі Києва. Мого чоловіка не стало вже пять років тому, а другу, двокімнатну квартиру, що залишилася від тітки, я отримала у спадок. Вона розташована у менш престижному, зате також зручному районі міста. Цю квартиру я здавала молодій парі, котрі виявились дуже порядними людьми: гарно дбали про житло, завжди вчасно платили орендну плату. Я раз на місяць заходила забрати гроші за квартиру, глянути, чи все в порядку жодних зауважень до них за ці два роки не мала.
Син, одружившись, вирішив разом із невісткою розпочати самостійне життя. Вони зняли житло, почали відкладати гроші на перший внесок під іпотеку. Я не стала їм перечити, хоч і думала згодом передати їм ту квартиру від тітки, аби робили з нею що схочуть: продавали чи обживали на власний смак.
Через рік після весілля у них народився син. Від появи онука в мене ще більше закріпилося бажання оформити документи на квартиру на імя мого сина. Проте кілька днів тому мої наміри раптом змінилися.
Це трапилося після мого ювілею я нещодавно відсвяткувала шістдесят років. Справжнє свято влаштувала собі сама: замовила зал у знаковому для мене ресторані, запросила друзів, сусідів, рідних звісно, не забула й про сина з невісткою.
З невісткою у нас були загалом добрі стосунки, хоч вона і дівчина емоційна, іноді дозволяє собі гарячі слова навіть у мою адресу, та я списувала це на молодий вік і не мала зла. Але те, як вона повелася під час святкування, надовго змінила мою думку про неї.
Син і невістка прийшли на ювілей із маленьким сином. Через гучний гамір у ресторані невістка попередила мене, що, певно, залишаться не більше години, після чого їм доведеться піти я це цілком розуміла.
Перед відїздом раптом невістка не змогла знайти свій телефон. Я вирішила допомогти, набрала її номер, а вона кинулась шукати свою річ.
Гості тим часом стали спостерігати за нами в очікуванні, розмова стихла. І саме в цю мить, звідкись із-під вікна, пролунав дикий гавкіт та виття собаки! Усі присутні повернули голови на звук, а моя невістка раптом почервоніла, вибігла до підвіконня, схопила телефон і швидко скинула виклик.
Люди, яких я добре знала, спершу подивилися на неї, потім на мене. Аж мій брат урятував ситуацію: зазвучала музика, він підняв черговий тост на мою честь, але, як кажуть у нас, щось десь тріснуло.
Весь вечір я спостерігала, як гості перешіптуються, обговорюючи оригінальний рінгтон на моє імя: кожен чув, що моя невістка налаштувала на мій номер на телефоні виття собаки. Наступного дня я попрохала сина пояснити таку дивну ситуацію адже він певно чув це не раз. Та син лиш знизав плечима: мовляв, нічого надзвичайного.
З того часу я перестала з ними спілкуватися, а питання подарунка у вигляді квартири поки що залишила відкритим, приберегла для кращих стосунків у майбутньому. Мені би хоча б вибачення простих дочекатися від сина й невістки. Якщо вже вони так до мене ставляться, порівнюючи з собакою Що ж, це їхнє право.
