**Фільтр добра: мрія, що має стати реальністю**
— Оленько, пам’ятаєш, ти сам просив повідомляти, якщо почую про чиюсь потребу — таку, що ще навіть не озвучена? Ось саме такий випадок, — Наталя зупинилася на порозі кабінету чоловіка, дивлячись на нього з надією.
— Вже цікаво, Наталко. Розказуй.
— Ти знаєш, чого мені катастрофічно бракує у всьому цьому онлайн-спілкуванні?.. — вона сіла поруч і тихо додала: — Фільтра добра. Такого собі «перекладача світла», який би перетворював грубість, хамство та злість на чемну й розумну мову. Щоб, читаючи коментарі чи службові листи, не хотілося сховатися під ковдру.
— Наталю, хтось тебе образив?
— Ні, любий, ніхто конкретно. Але останні місяці, переглядаючи соцмережі, форуми, робочі чати, я відчаююся: наче хтось виливає на мене відро злісті, роздратування, агресії. Люди не стримуються. Вони накидаються, насміхаються, принижують. Наче гальма зникли.
Вона на мить замовкла, опустивши очі.
— Іноді здається, що це в моїй нервовій системі щось не так. Може, я стала надто вразливою? Але з іншого боку — хіба нормально, що ми звикаємо до хамства, як до фону?
Олег зітхнув. Він бачив, як вона щодня перечитує десятки повідомлень, аналізуючи суспільні реакції, працюючи аналітиком у великому агенстві.
— На жаль, найгучніші — найзліші. Їх завжди було небагато, але інтернет — ідеальний інкубатор для них. Анонімність розв’язує руки, зникає відповідальність, лишається гола емоція. Але ти права. Світ стає отруйним. І твоя ідея — потужна. Справжня. Розкажи детальніше, як ти це бачиш.
— Я хотіла б, щоб це був додаток або розширення. Наприклад, читаєш коментарі під відео — а вони автоматично перетворені: не «дурепа», а «ваша позиція мені незрозуміла», не «замовкни», а «може, поглянемо на це інакше?». Уявляєш?
— Почекай, тобто ти пропонуєш не блокувати, а саме перефразовувати?
— Так! Але добровільно. Користувач сам вмикає фільтр і сам вирішує, де й для кого він діє. Може, для певних сайтів, може, лише у робочих чатах, де важливий конструктив.
— А якщо він працюватиме і в інший бік? Щоб пом’якшувати твої власні повідомлення перед відправкою?
— Це було б ідеально! Адже ми теж не завжди білі та пухнасті. Особливо в дні стресу. Іноді хочеться просто «вилити» — а потім читаєш і соромно. А тут — фільтр спрацював, підказав: «можна м’якше», «можна інакше». Навіть запропонував би варіанти.
— Звучить як внутрішній психолог із функцією автоцензури. Тільки без нотацій.
— Саме так! Головне — щоб усе працювало без зайвої метушні: не треба копіювати текст у сторонні програми. Усе на льоту, на одному екрані. Спокій — це теж ресурс, і сьогодні він на вагу золота.
Олег замовк на мить. Він працював у IT і чудово розумів: ідея Наталі може не лише «вистрілити», а й змінити саме сприйняття цифрового спілкування.
— МИ обговоримо це із командою. Завтра. Обов’язково. Це не просто геніально — це потрібно. Людям потрібне повітря. Без отрути.
Наталя зітхнула з полегшенням, уперше за день щиро посміхнулася.
— Дякую, Олежу. Правда. Я вже боялася, що починаю з’їжджати з глузду — що мрію про щось неможливе. Але, може, добро — це просто те, що ми колись втратили. І час повернути.
Олег підвівся, обійняв її й притягнув до себе.
— Годі сьогодні про погань. Час увімкнути наш особистий фільтр добра: тиша, обійми, чай і любов. Без умов. Без суперечок. Без фільтрів.
Вона засміялася й сховала обличчя у його плече.
Десь за вікном дзвеніли клавіші: хтось писав злий коментар, хтось сперечався до хрипоту. Але в цій кімнаті народжувалася ідея, здатна змінити хоч маленький, але шматочок світу. І, можливо, зробити його трохи теплішим.
