24 листопада
Сьогодні був важкий день. Я сиділа за комп’ютером, читала коментарі, листування — і знову відчула цей важкий камінь у грудях.
— Олесю, пам’ятаєш, ти просив повідомляти, якщо я почую про чиюсь потребу, яку ще навіть не висловили? — я зупинилася біля дверей кабінету чоловіка, дивлячись на нього з надією.
— Цікаво, Солодка. Розказуй.
— Ти знаєш, чого мені бракує в усьому цьому онлайні?.. — я сіла поруч і тихо додала: — Фільтра добра. Ніби «перекладача світла», який перетворював би грубість і злість на чемну, людяну мову. Щоб, читаючи повідомлення, не хотілося сховатися під ковдру.
— Олечко, хтось тебе образив?
— Ні, коханий, не конкретно. Але останнім часом, коли я бачу соцмережі, форуми, робочі чати, мені здається, ніби на мене виливають відро лайки, злості, агресії. Люди не стримуються. Вони накидаються, насміхаються, принижують. Наче всі гальма зникли.
Я на мить замовкла, опустивши очі.
— Іноді думаю — може, це з моєю нервовкою щось не так? Може, я занадто вразлива? Але ж хіба це нормально — звикати до хамства, як до фону?
Олег зітхнув. Він бачив, як я щодня читаю десятки повідомлень, аналізуючи суспільні реакції — моя робота в аналітичному агентстві того вимагає.
— На жаль, найгучніші завжди найзліші. Їх мало, але інтернет — ідеальний інкубатор для них. Анонімність, безкарність, гола емоція. Але ти права. Світ стає отруйним. І твоя ідея — потужна. Реальна. Опиши детальніше, як ти це бачиш.
— Я б хотіла додаток чи розширення. Наприклад, читаєш коментарі під відео — а вони автоматично змінені: не «дурна», а «я не зрозуміла вашої позиції», не «замовкни», а «давай подивимось інакше». Уявляєш?
— Чекай, тобто ти пропонуєш не блокувати, а саме перефразовувати?
— Так! Але добровільно. Користувач сам вмикає фільтр і обирає, де він працює: чи то для певних сайтів, чи тільки в робочих чатах, де важливий конструктив.
— А якщо він працюватиме і в іншу сторону? Щоб пом’якшувати твої власні повідомлення перед відправкою?
— Ідеально! Бо ми теж не завжди білі та пухнасті. Особливо в стресові дні. Інколи хочеться «вилити» злість — а потім перечитуєш і соромно. А тут — фільтр підкаже: «можна м’якше», «можна інакше». Навіть запропонує варіанти.
— Ніби внутрішній психолог з функцією автоцензури. Тільки без нотацій.
— Саме так! Головне — щоб усе працювало просто: без копіювання текстів у сторонні програми. Все відбувається на льоту. Спокій — теж ресурс, і зараз він на вагу золота.
Олег замовк. Він працює в IT і розумів — ідея може не лише «вистрілити», а й змінити саме сприйняття онлайн-спілкування.
— Завтра обговоримо із командою. Обов’язково. Це не просто геніально — це необхідно. Людям потрібне повітря. Без отрути.
Я зітхнула з полегшенням і вперше за день по-справжньому посміхнулася.
— Дякую, Олежу. Я вже боялася, що з’їжджаю — мрію про щось неможливе. Але, може, добро — це просто те, що ми колись загубили. І час повернути його.
Олег встав, обійняв мене та притягнув до себе.
— Годі сьогодні про погане. Час увімкнути наш особистий фільтр добра: тиша, обійми, чай і любов. Без умов. Без суперечок. Баз фільтрів.
Я засміялася й прихилилася до його плеча.
Десь за вікном далі стукали клавіатури: хтось писав злий коментар, хтось сперечався до хрипоту. Але в цій кімнаті народилася ідея, здатна змінити хоч маленький, та шматочок світу. І, можливо, зробити його трішки теплішим.
