“Фільтр добра: мрія, що має стати реальністю”
— Сашку, пам’ятаєш, ти сам просив повідомляти, якщо почую про чиїсь потреби — такі, що ще навіть не усвідомлені? Ось якраз такий випадок, — Наталя зупинилася біля дверей кабінету чоловіка, дивлячись на нього з надією.
— Вже цікаво, Наталко. Розказуй.
— Знаєш, чого мені катастрофічно бракує у всьому цьому онлайн-спілкуванні?.. — вона сіла поруч і тихо додала: — Фільтра добра. Такого собі «перекладача світла», який би перетворював грубість, хамство й злість на чемну й розсудливу мову. Щоб, читаючи коментарі чи робочу переписку, не хотілося сховатися під ковдру.
— Наталю, хтось тебе образив?
— Ні, коханий, ніхто конкретний. Але розумієш, останніми місяцями, переглядаючи соцмережі, форуми, робочі чати, я все частіше відчуваю, ніби на мене виливають відрами злість, образи й агресію. Люди не стримуються. Вони накидаються, глузують, принижують. Ніби гальма зникли.
Вона на мить замовкла, опустивши погляд.
— Іноді мені здається, що це в моїй нервовій системі щось не так. Може, я стала занадто вразливою? Але з іншого боку — хіба нормально, що ми звикаємо до хамства, як до шуму?
Сашко зітхнув. Він бачив, як вона щодня читає десятки повідомлень, аналізуючи суспільні реакції, працюючи аналітиком у великому агентстві.
— Знаєш, на жаль, агресивні — найголосніші. Їх завжди було небагато, але інтернет — для них ідеальний інкубатор. Анонімність розв’язує руки, зникає відповідальність, залишається лише гола емоція. Але ти права. Світ стає отруйним. І твоя ідея — дуже сильна. Справжня. Розкажи детальніше, як ти це бачиш.
— Я б хотіла, щоб це був додаток або розширення. Наприклад, ти читаєш коментарі під відео — а вони автоматично змінюються: не «дурепа», а «ваша позиція мені незрозуміла», не «замовкни», а «може, поглянемо на це інакше?». Уявляєш?
— Почекай, тобто ти пропонуєш не блокувати, а саме перефразовувати?
— Так! Але добровільно. Користувач сам включає фільтр і сам вирішує, де й для кого він діє. Може, для певних сайтів, може, лише в робочих чатах, де важливий конструктив.
— А якщо це працюватиме й у зворотний бік? Щоб пом’якшувати твої власні повідомлення перед відправкою?
— Це було б ідеально! Адже ми самі теж не завжди білі й пухнасті. Особливо у стресові дні. Іноді хочеться просто «вилити» — а потім читаєш, що написав, і соромно. А тут — фільтр спрацював, підказав: «можна м’якше», «можна інакше». Навіть запропонував би заміну.
— Звучить як внутрішній психолог із функцією автоцензури. Тільки без заучувань.
— Саме так! Головне, щоб усе працювало без зайвої метушні — не треба копіювати текст у сторонні програми. Усе на льоту, на одному екрані. Спокій — це теж ресурс, і сьогодні він на вагу золота.
Сашко замовкнув на мить. Він працював у IT і чудово розумів: ідея Наталі може не лише «вистрілити», а й змінити саме сприйняття цифрового спілкування.
— Ми обговоримо це з командою. Завтра. Обов’язково. Це не просто геніально — це потрібно. Людям потрібне повітря. Без отрути.
Наталя зітхнула з полегшенням, вперше за день щиро посміхнулася.
— Дякую, Сашку. Серйозно. Я вже почала боятися, що з’їжджаю з глузду — що мрію про щось неможливе. Але, може, добро — це просто те, що ми колись втратили. І час повернути.
Сашко підвівся, обійняв її й притягнув до себе.
— Годі вже сьогодні про це. Час увімкнути наш особистий фільтр добра: тиша, обійми, чай і любов. Без умов. Без суперечок. Без фільтрів.
Вона засміялася й сховала обличчя у його плече.
Десь за вікном продовжували стукати клавіші, хтось писав злий коментар, хтось сперечався до хрипотЗа межами цієї кімнати світ лишався жорстоким, але тепер у ньому з’явилась надія на те, що хтось наважиться змінити його на краще.
