Ти глянь, в що вона вистроїлася! Всі нормальні люди, як годиться, зранку на роботу йдуть по-людськи, а ця?! Куди вона в білих штанях по нашому болоту збирається?
Та вона ж своїми ногами ніколи не ходить! Все на своєму авто цілий бус!
Добре, що хоч одягнена, спасибі скажи! Ти бачила, що у неї на шиї?
Ні, а що там?
Татуювання! Фу, хто ж таке робить?! Наче “буцала” десь! І ще така молода, а вже вся з малюнками. Що б мама сказала, якби побачила?! Ну все, нема кому приглядати пропаща душа
На лавочці біля під’їзду перешіптувалися бабусі, проводжаючи поглядом Оксану.
І як тут язиками не почухати, якщо торби з продуктами вже лежать біля ніг, і додому йти не хочеться, бо там знову рутина ну що, знову борщ, котлети, прибирання. Радість вже буває хіба у рідкі великі свята, бо де її взяти, ту радість? Якусь там частку щастя простим людям нелегко знайти. Всі більше думками забиті: як дитям допомогти, внукам пригостити, поцілувати ті гарячі маківки. Ось і вся радість. А й то не у всіх. Он, Ганнині діти сказали, щоб онуків і не чекала, бо зараз не модно народжувати. Модно літати в Єгипет та Туреччину кожні півроку, а не дитями морочитись. Хоч і як у них це виходить, незрозуміло! Та ще й оця Оксана Наталчина донька.
А була ж, ніби, нормальна дівчина! В школу ходила, гарно вчилась, віталася. А тепер що? Як матері не стало ніби з ланцюга зірвалась. Де була ніхто не знає. Не працює! Добре якби вчилася та ні! Марійчина доця казала, що Оксана, слухай, салон татуювань відкрила! Де таке видано?!
Коли кілька років тому батько Оксани об’явився, всі думали направить дівчину на правильний шлях. Розкаже, що до чого. А воно як? Машину дав її таку, що півдвора займає, та й поїхав собі. Кинув. А їй двадцять тільки стукнуло. Як таку дитину лишати?! Приведе ще когось чужого до хати і все, залишиться без квартири й тієї машини клятої.
О! Поїхала! Куди? Навіщо? Хто її зна Навіть не обернулась! Баришня! Як є баришня! В білих штанях
Оксані не було часу ті всі плітки слухати та й чесно кажучи, не дуже цікавило. Своїх справ повно! Сьогодні її день розписаний буквально по хвилинах. Стільки всього хочеться встигнути, краще б у добі двадцять шість годин було. Мама завжди казала, що Оксана часу витрачати не вміє, однак обовязково навчиться.
Все у твоїх руках, доню! Є люди, які скакають, ніяк не встигають тільки жаліються, злостяться. За іншими спостерігають от як їм вдається А секрет простий: хто зі своїм часом дружить, той і встигне.
А як з ним подружитися, мам?
Не ображай його, Оксаночко! Не марнуй попусту. Просто виділи для себе, що справді важливо, і витрачай стільки, скільки треба. Але й на відпочинок залиш трохи і відпочити потрібно. Людина не залізна. Якщо без перепочинку тільки гірше.
Чому?
Загнешся сама і кому легше стане? Нікому. Спочатку все з рук валиться, злишся на всіх Так бути не повинно. Завжди справ вистачить: одне зробиш нове зявиться. Але і впадати у лінь не годиться. Треба баланс тримати.
Маміни поради Оксана памятала, але от реально притримуватись важко. Щоденник завела, та й той часто лежав без уваги. Всі справи потрібні, всі хочуть бути зроблені негайно! Ось і сьогодні: три пари у університеті, а реально встигає лише на одну, бо два клієнти записані саме на неї, ще й до Каті треба заїхати. А Катя це і Саша відразу. З ними надовго. А потім до Артема, допомогти з речами. І ще з нових дітей познайомитися! Уже наступного тижня їхати, а вона навіть імена не запамятала
Трохи посунулася затор в місті, і Оксана натиснула на газ. Її бусик спокійно рушив, ніби тихо підбадьорив: все нормально, впораємося! Не даремно ж батько його подарував аби цінувати час.
Оксана погладила кермо.
Дякую, тато!
Сказали б їй таке ще кілька років тому розсміялась би, не повірила. Батька вона майже все життя злилася. Мама ніколи й поганого слова про нього не обмовила навпаки, казала, яка він світла людина, і що Оксана пішла в нього.
Однак, як це бути начебто розумним чоловіком і залишити доньку? Непонятно. Зрада накопичувалася довго.
У дитсадку на свята дивилась, як подруги танцюють з татами і всередині все кипіло. Ніколи не плакала тільки сердито стискала зуби.
У школі, коли хтось ображав давала відсіч. Мовчки ковтала образи, заздрістю запекла ніколи не хворіла, але одного разу у випускному класі подруга Світлана ляпнула: Тато сказав куди схочу, туди й вступлю, все оплатить. А якщо ще й трохи зекономимо машину подарує! Після цього розмова в них не клеїлася. Не заздрила, ні. Просто було боляче.
Вона ж із мамою жили непогано: і за кордон вибиралися, і святкували дні народження в кращих ресторанах. Телефон хороший, мама подарувала на 16. Але головним став не телефон, а той день, коли на порозі зявився (нарешті!) тато.
Тоді був страшний скандал сльози, крики, маму відштовхувала. Ти зрадниця! Чому він тут?!
Якби Оксана знала, що у мами вже були результати важких аналізів Їхнє життя пізніше затихне, а потім понесеться вниз геть під гору, руйнуючи все знайоме
Це я винна, Оксаночко! Я не дозволила йому брати участь. Не він, я! мама тиснула їй руку.
Чому?! Чого ти настільки образилася, щоб відібрати у мене тата?
І мама розповіла. Як вийшла заміж зовсім молодою і дурною, як дві родини звалили на плечі і без того втомлену дівчину всі свої претензії. Оксану ніхто не чекав. Батько кинув університет заробляти, мама так і не повернулася на навчання. Вічні сварки, образа, та ще й не хлопчик, а дівчинка
Мама забрала дочку і поїхала до тітки, батько навіть не знав, що доньку забирають назавжди.
Він шукав тебе, писав, дзвонив А я сказала, що ти не його дитина Мені стільки разів повторили про це, що я сама мама зупинилась, відвернулась.
О Боже, мамо, чому?..
Слухала Оксана, стискаючи кулаки, потім взяла ганчірку і вимила підвіконня розуміючи, що це те саме, що зараз у її душі. Гірко, але потрібно.
І так поступово життя поставило все на свої місця. Чи пробачила Оксана не знала, певності не було. Одне знала дякувала мамі, що розповіла правду.
А найголовніше залишилось за тими дверима, де мама тримала батька за руку вночі, під час болю, а він витирав сльози крадькома.
Хочеш, я поїду, як тільки тобі 18 стукне, казав потім тато. Але поки буду поряд.
Навпаки! Я ж так тебе чекала, татку
Мама прожила ще майже два роки, хоча лікарі не вірили. Це був найгіркіший і водночас найсвітліший час для Оксани. Було боляче, що час так мало їм лишив.
Саме тоді Оксана почала малювати. Чому раніше сама не знає. Тато якось побачив її малюнки.
Слухай, гарно виходить!
Він зняв футболку, а на спині татуювання, якимось другом набите.
Хочеш, познайомлю тебе з майстром?
Відтоді Оксана майже рік жила з татом у Києві, вчилась у хорошого художника. Потім захотіла додому, у рідне місто.
Тато не перечив, лиш попросив затриматися кілька тижнів. Коли повернувся після поїздки допоміг зібрати речі, поклав на кухонний стіл ключі від буса і документи на новий салон!
Це тепер твоя майстерня, доню! Працюй і вчися.
Навіть коли салон вже працював, перших клієнтів похвалив сусіда-байкер Кость Оксана не вірила власному щастю.
Та недовго тішилося. Тато сказав, що мусить їхати до батьків, але всі знали: він її не залишить.
Роботи в Оксани вистачало і клієнтів, і паралельно навчання
Катя завітала в салон під вечір. Тиха, зморена жінка з дорогим одягом, але стомлена. Оксана відразу зрозуміла: перед нею людина, якій погано.
Ви майстриня? Жінка не вірила, аж роль зажадала дорослого.
Оксана мовчки подала альбом із роботами.
Ім’я Отут
Показала місце на руці. Розмова скінчилась слізьми, Катя не витримала.
Боляче буде? спитала.
Не страшно, тільки й відповіла Оксана.
Через два дні випадково зустрілись біля обласної лікарні. Там і почалось знайомство з Сашею.
Маленька дівчинка з перемотаним пластиром окуляром підкорила серце Оксани з першої миті.
У тебе є горішки? Семечки? Нічого нема? А як ти білок годуєш?!
А де білки?
Отам! У парку! Ми з мамою кожен день ходимо
Чесний дитячий гумор. Так познайомились Оксана, Катя і Саша.
Про Сашине лікування Катя зізналася поступово бачилися, пили чай у кафешці біля салону
Операцію зробили вчора. Я ночувала під дверима лікарні Страшно так, Оксано Зовсім одна
Дитя має тебе, Катю. Тримайся.
Ти бачиш свою роботу на руці? Оксана взяла Катю за запястя. Не смій здаватись! Саша житиме!
І Катя розплакалась уже не зі страху, а з полегшення.
Потім лікар Артем, золоті руки. Операція вдалася.
Я біля тебе, Саша, сміялась Оксана, як випишуть поїдемо у Київ, там білок у парках ще більше!
Дитина вже не слухала маму головне, подруга Оксана з нею.
А Артем з нами поїде? цікавилась вже в палаті.
Катя червоніла. Діти швидко все розуміють Оксана й Артем, наче двоє незграбних підлітків, церемонія на церемонії соромязливо балакали про все, тільки не про головне.
Після поїздки Катя з Сашею невідємно прижились у житті Оксани. Вона ж почала допомагати і іншим дітям возила малого і недужих на реабілітації, Артем скромно підтримував.
Перший крок ніхто не робив поки не повернулась Саша. І просто запитала:
Артеме, чого ти мовчиш? Тобі ж Оксана подобається!
Артем спочатку розгубився, а потім зізнався Саші все про кімнатку біля лікарні, про невпевненість, про те, що у Оксани вже все ніби й добре
А кохання цього мало?! спитала Саша і вибігла, залишивши його подумати.
Того ж дня застала Оксану вечором сама:
А ти? Тобі ж Артем теж подобається?
Давай, мала, не чіпляйся
Он як! А я йому сказала все, що знала! Саша сміється, Катя хихикає поруч.
І от, коли Оксана закривала салон, зустріла в темряві Артема, що йшов їй назустріч.
Привіт! без зайвих слів.
Через кілька місяців лавочка біля під’їзду знову ожила.
Оксана собі жениха знайшла! Хто цей? Речі привіз, знову щось буде!
Бачили, думаємо, нормальний
І побачили всі Оксану у білосніжній сукні, татуювання на спині, Артема, що сміється, ведучи її за руку, Сашу, що жартує і гордо тішиться, Катю з червоними очима від щастя
І ніхто так і не дізнався, ким були ті люди з квітами, які обіймали Оксану, як рідну.
І чому перед тим, як сісти в бус, вона зняла підбори й перевзулася у кеди бо на весільних туфлях за кермо ніхто нормальний не сяде! І чому Артем ще й шнурки завязав їй, стоячи поряд
Все у них не як у людей зітхала лавочка, спостерігаючи за молодятами.
Та так, баришня!
Саме вона баришня!
