Гаразд, хлопці, рибалка зачекає, сказав Віктор Ковальчук, трохи піднявши рибальське підсак. Потрібно врятувати бідолашку.
Віктор крутив моторну човенку по спокійній дніпровській гладі, а його пасажиритуристи з Києва Іван Шевченко, Олена Бойко і їхня подругамандрівниця Калина захоплено кидали вудки. День був у притиску: ясне сонце, мякий бриз і рибка клювала, як на розпродажі.
Вікторе Сергійовичу, а он там щось пливе? різко вигукнув Іван, вказуючи в далечінь.
Капітан примружився, вишукуючи контур у воді:
Ніби птах Хоча ні, щось дивне.
Коли човен підійшов ближче, усі подивилися один на одного. У воді, ледве тримаючись на поверхні, відчайдушно борзався кіт. Рудий, мокрий, зовсім виснажений.
Ну і ну! схвилювався Віктор. Як він сюди потрапив? До берега ж півтора кілометри!
Може, випав з човна? здогадався Іван.
Або течія його підвела, підтвердила Олена.
Кіт жалібно нявкнув і спробував допливти до човна, а сили його зникали швидше, ніж сонце на заході.
Гаразд, хлопці, рибалка зачекає, повторив Віктор, хапнувши підсак. Треба врятувати цю крихту.
Тримати кота вивело не так просто: він злякався, дряпався, гнався то вліво, то вправо. Але врештірешт його підсунули до сачка, і тваринку акуратно підняли на борт.
Бідолаха зовсім знесилений, зітхнув Віктор, загортаючи тремтячого кота в стару куртку. Скільки ж він протримався у воді?
Кіт згорнувся в куточок палуби, дивлячись навкруги обережними, наляканими очима. Мокра шерсть розвалилася в усі боки, вуса підстали.
Який красень, захопилася Ганна, дружина Віктора. І ще такий молодий.
Треба показати його ветеринару, занепокоївся Віктор. Хтозна, скільки води він з’їв.
Ветеринар швидко оглянув кота і запевнив всіх:
Здоровий, хоч і виснажений. Зневоднений, наляканий але живий. Дайте йому десять днів спокою і буде як новенький.
А може, спробуємо знайти господарів? запитав Віктор.
Оголосити можна, відповів ветеринар. Але, схоже, він бездомний, виглядає вуличним.
Віктор відвіз кота до дому. Ганна привітала новенького «гостя» з теплом:
Ой, який худий! Зараз підгоним тебе!
Перші дні кіт кудись сховався під диваном, вилазив лише за їжею. Поступово ознайомився з новим житлом, а вже за тиждень муркотів, коли Ганна лагідно гладила його по спинці.
Знаєш, сказав Віктор, може, залишимо його у нас? Навряд чи господарі знайдуться.
Я не проти, усміхнулася Ганна. Давно мріяла про кота. А як його назвемо?
Щасливчик, одразу запропонував Віктор. Не кожному вдається вижити в такій водяній пригоді.
Кіт, почувши нове імя, підняв голову і гучно нявкнув, ніби схвалюючи вибір.
Минув місяць, і Щасливчик цілком вбудувався в родину. Щодня він зустрічав Віктора біля дверей, гріється на колінах у Ганни, вправно вимагав рибки на кухні. Та воду досі уникав навіть підходив до миски обережно.
У нього, мабуть, психологічна травма, казала Ганна сусідкам. Після такого не дивно.
А може, це доля так розпорядила? розмірковувала сусідка Тетяна Миколаївна. Прямісінько до вас приплив.
Віктор лагідно почухав кота за вухом:
Може, й справді доля. Добре, що того дня ми вирішили піти на рибалку. А то б
Рудий потерся об його руку, задоволено замуркотів і, здається, прошепотів: «Все буде добре. Я тепер з вами. Назавжди.»
І Віктор з Ганною мовчки погодились.
Іноді допомога, надана в потрібний момент, перетворюється на несподіване щастя. Іноді порятунок приходить не там, де його шукаєш, а справжня удача підпливає до тебе. Головне не пропустити той момент, коли хтось потребує твоєї руки.
Бо саме в такі хвилини в життя входить нове, несподіване кохання. І хай початок був тривожним найміцніші звязки часто народжуються саме в складні часи.
Щоб не пропустити нові цікаві публікації, підписуйтесь на сторінку! Залишайте думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.
