Добре, тобі пощастило на свята ми тебе не виженемо. Підготуй три спальні мої сестри й небога залишаться на ніч. Сама переночуєш на кухні.
Галино Василівно, ви забули, що я єдина господиня цього дому? У мене є документи. Тож навіть не думайте сюди лізти вилетите звідси з поліцією.
Сьогодні після роботи Марія збиралася заїхати до ТРЦ. До Нового року лишилося два тижні. Її запросила давня подруга Софія.
Марія знала там збереться велика родина: донька господині з чоловіком та дітьми, сестра й студентка-племінниця.
Вона часто бувала в Софії й добре знала всіх. Тому хотіла заздалегідь придбати подарунки.
Обирати їх Марія вміла, а дарувати обожнювала. І вже відчувала задоволення: блукати серед яскравих гірлянд, вибирати, спостерігати, як продавець акуратно запаковує покупки у блискучий папір.
Та настрій зіпсувався одразу ж, коли вона вийшла на вулицю: біля її авто стояла Наталя сестра колишнього чоловіка.
Марусь, привіт! промовила та. Чого так довго? Я вже замерзла.
Доброго дня, Наталю. Не чекала тебе бачити.
Чому? Адже ми ж родичі, відповіла Наталя. Хоча б двадцять років були ними.
На щастя, більше не є, Марія вже відчиняла двері.
Але Наталя зупинила її.
Послухай, у мене прохання. Точніше, від усієї родини.
Якої родини, Наталю? До вас я вже рік не маю жодного стосунку. Тож нічого слухати не буду.
Ні, ти вислухай. Не знаю, як ви з Іваном ділили майно, але мама досі впевнена будинок, де ти живеш, наш.
Ви з Ваньком купували його разом, він десять років його облаштовував. Ми всією родиною збиралися тут і на Новий рік, і на травневі свята. А тепер що?
Мама хотіла на свої іменини у травні зібрати всіх у хаті, накрити стіл на веранді, як завжди. А ти нас не впустила. Зникла невідомо куди.
Навіщо ти мені це розповідаєш? перебила Марія. Поїхала до подруги. Забажала і поїхала. Вибач, не спитала вашої згоди.
Забудьте про ваші сімейні посиденьки в моєму домі. Коли ми з Ваньком розлучилися, домовились: квартира, авто та гараж йому, будинок мені. Все офіційно оформлено. Тож тепер збирайтеся у його квартирі.
Марусь, мама просить дозволити на тридцять перше запросити гостей у будинок. Людей буде багато усіх і не розмістимо, промовила Наталя.
Галина Василівна просить? Дивно! Не повірю! Двадцять років від неї лише вимоги й докори. А тепер раптом прохання? Наталю, передай їй я не згодна. Для родини номери в готелі.
Марія сіла в авто. Настрою їхати по подарунки не лишилося. «Куплю завтра», подумала вона й вирушила додому.
З Іваном вони прожили майже двадцять років. Будинок, про який йшла мова, купили десять років тому.
А рік тому чоловік заявив, що «у сорок пять життя не кінчається» і тепер будуватиме його з молоденькою секретаркою.
Марія не утримувала його, але й себе не обікрала. Будинок і гроші залишилися їй, Іван отримав двокімнатну квартиру, авто «Skoda Octavia» та гараж.
Оскільки на утриманні Марії залишилася дочка-студентка, колишній чоловік не став претендувати на спільний рахунок.
Кілька днів тому Олена подзвонила й повідомила, що зустрічатиме Новий рік у гуртожитку.
Мам, ти не образишся? запитала вона. На канікули приїду.
Після цього Марія прийняла запрошення Софії. Серед її компанії сумувати не доведеться.
Знаючи Наталю, вона розуміла це ще не кінець. Так просто їй спокою не дадуть. І не помилилася.
Того ж вечора подзвонила колишня свекруха:
Маріє, а чи не занадто ти на себе береш? Нахабно захопила Ваньків будинок, а тепер гадаєш, ми тебе не достанемо?
Так от знай: цей Новий рік ми всією родиною зустрічатимемо у своїй хаті! Там, де мій син дозволив тобі пожити. Зрозуміла?
Добре, не виженемо тебе на свята. Підготуй три спальні мої сестри й небога заночують. Сама на кухні переночуєш.
Галино Василівно, ви забули, що я єдина господиня цього дому? У мене є документи. Тож навіть не думайте сюди лізти вилетите звідти з поліцією.
Побачимо, хто кого вижен
