Доброго ранку, кохана.
Він, як завжди, прокинувся за хвилину до дзвінка будильника. Звичка, що залишилася ще з армії. Перекинувшись з ліжка на підлогу, не розплющуючи очей, зробив кілька віджимань. Кров приємно зашуміла, прогоняючи рештки сну.
Піду розбуджу хлопців, Насте.
«Хлопці» два десятирічні сини-близнюки спали у сусідній кімнаті. Дві зменшені копії батька, з однаково розкритими ротами, наче бачили один і той же сон.
Опалення вночі глючило, тож із ранковим бігом вирішив не ризикувати, не став будити раніше. Замилувався вже міцними постатями своїх «хлопців».
У їхньому віці він був повною протилежністю: худий, незграбний, сутулий. Соромязливий, що однолітки завжди вважали боягузтвом. Навчання давалося легко, важко було зносити глузування однокласників. Він не вмів давати відсіч знав, що слабший. На фізкультурі викладався, але насмішки вчителя вбивали весь настрій. Що ж до спортивних секцій, то мама була категорична:
Не для того я народила інтелігентного хлопчика, щоб він учився ламати носи.
Соромязливість заважала і тут, тож мрія стати сильним програла і цей раунд. Загалом, мама рідко проявляла характер, більше оточувала турботою, ніжністю Від надлишку якої він і втік до армії одразу після школи. Звідти повернувся через два роки підтягнутим, перспективним спортсменом. Ніжний й соромязливий хлопчик перетворився на міцного кандидата в майстри спорту з боксу. Що, на жаль матері та радість інституту фізкультури, вирішив продовжити спортивну карєру.
Студентські роки відкрили нове життя: змагання, гуртожиток, нові друзі. Зявилася нова проблема дівчата. Попри успіхи в боксі, природна соромязливість нікуди не зникла. Запросити на побачення, навіть просто заговорити у двадцять років було не легше, ніж у десять. Поки не зявилася вона.
Анастасія була зіркою інституту. Чемпіонка зі стрибків у воду, струнка білявка з яскраво-блакитними очима. Розумна, усміхнена, але мовчазна, ніби не від світу цього. За це її й прозвали Мрійницею. Пород
