Неприємний осад
Все, це кінець! Не буде жодного весілля! вигукнула Марічка.
Зачекай, що відбулося? розгублено питав Іван, все ж було нормально!
Нормально? Марічка скривилася у іронічній усмішці. Ну, так нормально. Просто вона замовкла, намагаючись підібрати слова. Далі сказала прямо: В тебе страшенно смердять шкарпетки! Я не готова дихати цим все життя!
Ти так йому сказала? вражено перепитала мама Марічки, коли та повідомила про рішення забрати заяву з РАЦСу. Неймовірно!
А що тут дивного? знизала плечима Марічка, це ж правда. Не кажи, що ти ніколи цього не помічала.
Ну як не помічала, ще й як розгублено відповіла мама. Але ж це принизливо для хлопця. Я думала, ти його любиш. Він же добрий хлопець. А з шкарпетками це дрібниці, це ж виправити можна.
Чим? Мити йому ноги, вчити змінювати шкарпетки, користуватись дезодорантом? Мам, ти себе чуєш? Я ж заміж виходити збиралася, не хлопчика усиновлювати!
А чого ж так далеко з ним зайшла? Навіщо заяву подавала?
Оце все твої слова, мамусю! «Іван добрий, чемний хлопець, мені подобається». І ще твої улюблені: «Тобі вже двадцять сім, пора уже й весілля справити, мені внуків захотілося». Чому мовчиш? Так чи ні?
Але, Марічко, я ж думала, що ти все для себе вирішила. Здавалося, у вас усе серйозно, відповіла мама. І знаєш, я не засмутилася: ти добре подумала це зріле рішення. Але, доню, «смердять шкарпетки» звучить занадто жорстко. Це на тебе навіть не схоже.
Я і хотіла саме так. Щоб він зрозумів. Щоб не було дороги назад
***
На початку Іван здавався Марічці веселим та трохи незграбним. Постійно ходив у джинсах та одній футболці. Він не знався на високому мистецтві, але міг годинами балакати про старі радянські фільми. В ті миті його очі світилися щирою захопленістю.
З ним було легко і затишно.
Саме ця простота й притягнула Марічку, втомлену від драм та вічних пошуків «того самого».
Через два місяці прогулянок парком і посиденьок у львівських кавярнях Іван, ніяковіючи, запропонував:
Хочеш зайти до мене? Я зліпив вареники, сам!
Таке просте, домашнє запрошення викликало у Марічки тепле відчуття. А фраза «сам зліпив» просто вразила.
Дівчина погодилась
***
Квартира Івана Марічці не сподобалась.
Бруду не було, але всюди панував хаос і байдужість. Сірі голі стіни, старий диван з одним вицвілим валиком замість подушки. На підлозі купи коробок, журнали, книжки. Серед кімнати кросівки. Окремо ще й застояний запах пилу та застою.
Кімната нагадувала якусь транзитну станцію, як ніби мешканець збирається поїхати, але ніяк не може.
Ну як тобі моя фортеця? розвів руками Іван, усміхаючись з самовдоволенням. Йому тут все подобалося, і він щиро не бачив жодної проблеми.
Марічка змусила себе усміхнутися: хлопець їй подобався, сваритись не хотіла.
На кухні було не краще: на столі пил, посуд у раковині з темним нальотом, каструля, якій вже років десять, чайник із загадковим відтінком.
«Цікаво, подумала Марічка, який він був спочатку?»
Настрій зіпсувався остаточно.
Вона лише слухала, як Іван із захватом щось розповідає, намагаючись її розвеселити. Але коли він подав тарілку з варениками, Марічка відмовилася: «Я на дієті».
Взяти щось до рота, приготоване у цій кухні, навіть не розглядала.
Дома Марічка обдумувала візит.
На перший погляд, це все дрібниці. Ну живе хлопець сам, не сильно дбає про побут. І що тут?
Але за цією неохайністю Марічка побачила щось інше, глибше й невидиме: як можна так жити? Не просто тарілку не помити, а жити у цьому й вважати це нормою!
Неприємний осад залишився
***
Потім Іван навідався у гості до Марічки. Урочисто запропонував одружитися, вручив каблучку. Вони подали заяву. Батьки готувались до весілля.
Почуватися нареченою, звісно, приємно. Та коли Марічка залишалася на самоті й думала про Івана, який завжди намагався її розсмішити, ліпив свої вареники, перед очима зявлявся той чайник невідомого кольору.
Вона розуміла: це не просто кухня. Це симптом. Це її ставлення Івана до життя. До побуту. До себе. І, ймовірно, до неї.
Одного разу Марічка уявила їхній ранок. Жах охопив її.
Вона заходить на кухню, а там недопитий чай, крихти від бутерброда. Скаже: «Жолуді, прибери, будь ласка», а він гляне здивовано, як тоді в свою квартиру, й не зрозуміє, що саме не так. Не сваритиметься, не сперечатиметься. Просто не зрозуміє. І доведеться щодня пояснювати, прибирати, нагадувати. А її любов буде зникати від дрібних, навіть невидимих йому уколів.
А мама так щаслива, що нарешті Марічка виходить заміж
***
Весілля
Вся легкість і тепло, які Марічка відчувала поруч з Іваном, потрохи зникали, поступаючись тривозі.
Марічко, Іван майже щодня питав, вдивляючись у її очі, в нас все гаразд? Ми ж любимо одне одного?
Звичайно відповідала вона, відчуваючи всередині якийсь ламкий біль.
Зрештою Марічка не витримала і звернулася до подруги, Катерини, розповіла їй про все.
І що тут особливого? здивовано запитала Катерина. Пил, чайник Мій чоловік танк залишить на кухні і не помітить нічого дивного. Чоловіки цих дрібниць просто не бачать!
Саме так! прошепотіла Марічка. Вони ніколи не побачать! А я завжди. І це буде мене вбивати щодня!
***
Ні, вона не злостилася на Івана. Він був щирим. Просто жив у зовсім іншому світі. Де брудна тарілка в раковині звична річ. Для неї ж це було тривожним сигналом байдужості.
Вона зрозуміла: справа не у чистоті, а у світогляді вони дивляться на життя по-різному. Ця тріщина тільки виросте й розділить їх остаточно.
Краще вже зараз поставити крапку, аніж опинитися у безвиході через кілька років.
Вона чекала підходящої нагоди
***
Марічку з Іваном запросили на вечірку.
Вони прийшли, роззутися, зняли верхній одяг
Зайшли до кімнати
Їх супроводжував неприємний запах.
Марічка не одразу збагнула, звідки він взявся.
Коли здогадалася і побачила збентежені обличчя навколо, їй стало так соромно, що хотіла провалитися крізь підлогу. Мовчки, вона вибігла в коридор, швидко одяглася й пішла.
Іван кинувся за нею. Наздогнав, зловив за руку. Вона повернулася і сказала з майже ненавистю:
Все! Весілля не буде!
***
Весілля справді не було.
Марічка вважає, що правильно вчинила і не шкодує.
А Іван
Він досі не розуміє: в чому тут проблема? Ну шкарпетки смердять з ким не буває?
***
Головне не ігнорувати власні почуття. Життя разом створюється з дрібниць, які недостатньо просто терпіти або приховувати. Можливо, світогляд змінити важче, ніж звичайні звички. І найважливіше шанувати себе та свою душу. Чесність із собою запорука здорового вибору і для себе, і для інших.
