Гіркий смак правди: драма в тиші Львова
На затишній кухні в квартирі на околиці Львова панувала тиша, яку порушував лише дзвін чайної ложки. Соломія, сидячи за столом, гортала новини в телефоні, попиваючи ароматний чай. З ванної вийшов її чоловік, Богдан, наспівуючи щось під ніс. Його обличчя сяяло дивною радістю, наче він знав таємницю, недоступну іншим.
— Чого ти такий задоволений? — прищурилася Соломія, відриваючись від екрана.
— Та так, настрій гарний, — ухильно відповів Богдан, наливаючи собі чаю. Він сів навпроти, дивлячись на дружину з ледь помітно посмішкою. — Сонечку, ти пошту давно перевіряла?
— Давно, — нахмурилася вона. — А що?
— Перевір. Там на тебе сюрприз чекає, — загадково додав він, відпиваючи з чашки.
Соломія, відчуваючи підступ, схопила телефон. В пошті світився один непрочитаний лист. Вона відкрила повідомлення, пробігла очима текст і завмерла. Чашка в її руці здригнулася, чай пролився на стіл.
—
Соломія і Богдан були разом вісім років. Їхня історія почалася, як у багатьох: романтика перших зустрічей, спільне життя, а потім скромне весілля. Разом вони переїхали до Львова, почавши все з чистого аркуша. Жили в орендованій квартирі, збирали на свою, ділили радощі й труднощі.
— Ти не вмієш поводитися з грішми, — одного дня заявив Богдан. — Переказуй зарплату мені, я розберуся, що потрібно нашій родині.
Соломія не заперечувала. Вона довіряла чоловікові беззастережно. З того дня він узяв фінанси під контроль. Завдяки його розсудливості вони взяли іпотеку, потім купили ділянку під дачу. Жили не розкішно, але стабільно. Богдан виділяв дружині гроші на дрібні витрати, і Соломія знала: він не витратить зайвого на себе.
Коли все змінилося, вона не одразу зрозуміла. Одного разу Богдан повернувся з роботи раніше звичайного, його обличчя було суворим.
— Сонечку, мама переїде до нас, — сказав він. — Їй самій у місті важко. Може, поселимо її на дачі? Будинок там міцний, магазини поруч.
— Звичайно, — погодилася Соломія. Зі свекрухою, Ганною Іванівною, у неї були спокійні стосунки, а сварки з ріднею вони уникали.
Через тиждень свекруха переїхала на дачу. Соломія була зайнята роботою, справ накопичилося чимало. Коли вона нарешті вибралася на ділянку, її чекав шок.
— Ганно Іванівно, що тут відбувається? — скрикнула вона, спіткнувшись об коробки біля порога.
— Привіт, Соломійко, — байдуже відповіла свекруха. — Нічого особливого. Богдан сказав, що ви віддаєте мені дачу, от я й зібрала ваші речі.
— Віддаємо? — Соломія відчула, як кров прилинула до скронь. — Як це віддаємо?
— Він тобі не сказав? — усміхнулася Ганна Іванівна. — Я свою квартиру молодшому братові Богдана віддала. Жити мені тепер ніде.
— Як віддала? — Соломія захлинулася від обурення.
Молодший брат Богдана, Ярослав, був одружений, але Соломія не знала, що у нього немає свого житла. Чутки про нього ходили, але вона їх ігнорувала.
— Так і віддала, — знизала плечима свекруха. — У них діти, не на вулиці ж їх залишати?
Соломія промовчала. Повернувшись додому з багажником речей, вона накинулася на чоловіка.
— Ти хоч думав, що робиш? Що значить віддав мамі дачу?
— А ти чого розходилася? — відрізав Богдан. — Це моя мати, я маю право вирішувати.
— А я? У мене є права? — кричала Соломія. — Я теж хочу брати участь у рішеннях!
— О, які ми самостійні! — усміхнувся він. — Коли гроші збирати, я винен, а як рішення приймати, так ти перша?
Вони не розмовляли тиждень. Соломія, охолонувши, спробувала пояснитися.
— Я просто хочу бути в курсі, — тихо сказала вона. — Дача мені дорога. Я не хочу її віддавати, розумієш?
Богдан хмурився, але мовчав.
— Коли твоїй мамі допомагати, ми біжимо, — продовжував він. — А моїй допомогти не можна?
Сварка розгорілася з новою силою. Соломія почала їздити на дачу майже щодня, сподіваючись змусити свекруху поїхати.
— Ніколи не думала, що стану такою, — скаржилася вона подрузі Мар’яні. — Зла невістка, що знущається з бідної свекрухи.
— Борися за своє, — підбадьорювала Мар’яна. — Інакше все заберуть, залишишся ні з чим.
Натхненна Соломія знову поїхала на дачу. Ганна Іванівна клопоталася по господарству: двір був прибраний, на клумбах червоніли нові квіти. Все виглядало затишніше. Але Соломія відігнала ці думки.
— Що ви тут влаштували? — обурилася вона. — Хто вам дозволив чіпати мою землю?
— Соломійко, ти чого? — збентежилася свекруха. — Богдан сказав, що я можу…
— Мені байдуже, що сказав Богдан! — перебила Соломія. — Він не єдиний господар! Ясно?
Вона бачила страх в очах Ганни ІваніВона повернулася додому з болем у серці, усвідомлюючи, що виграла битву, але програла війну.
