Володимир прийшов додому страшенно голодним. Знайшовши, що дружини немає, він поспішив до кухні, сподіваючись роздобути що-небудь гаряче. Замість вечері на плиті лежала записка:
«Милуся, я в Танусі. Захотіли почавчати. Якщо треба, дзвони».
Він зиркнув на порожні каструлі, потім заглянув в холодильник і вирив звідти на стол усе з’їдне. Наситившись бутербродами з чаєм, він заплющив очі й заснув.
Дружина прийшла пізно. Володимир негайно прокинувся і спитав:
— Оксанко, а не вечеряти будемо?
— Мені вже дуже пізно їсти, — строго відповів вона. — Я худію.
— А я у голоду трушу, — розлютився чоловік. — Я ж весь день за сідлом! Можу зажерти, ти гадаєш? Якась там справа?
— Ну, якщо хочеш, — з іронією зітхнула Оксана. — Я насправді з Танусею вже вечеряла. Але для тебе…
— Інтересно, що ви там чіпляли?
— Тільки щойно їй привезли гуся з села. Вона мене запросила.
— Жарений? — з ентузіазмом спитав Володя.
— Так.
— В яблуках?
— Так.
— Нічого собі! А я-то думав, ти з Танусею гейднатеся? — зітхнув, облизуючи губи. — Оказується, тебе вкусною їжею лікує. А мене просто булками з колбасою!
— Ага, — виправдовувалась Оксана, — я до неї з жалів’я хожу. Там одна. Хочеш, я спитаю, чи не змогла б вона тебе і зараз порадити?
— С тобою з сьомого поту вже народжена? — в скарженковий тон. — Боса йти вже туди за вечеренцем? Ніяк! Краще голодним здохну!
— Уже зручно, — дружина взяла в руки смартфон. — Вона така добре гостинна.
— Не можна їй дзвонити! — майже закричав чоловік. — Я не піду!
Але Оксана вже говорила з Танусею:
— Алло, Танусю, чудова ситуація. Мужик прийшов, голодний, а ми з тобою болтали… Що? Привести його? А як без мене? У мене справа. Дозволи, добре? О, дякую… Він гуся давно не їв… Якстільки… О, Оксануська, цілком правильно зробили. Якраз шкіри страшно боюся. Я тобі зайти? Поспішай, щоб не засмія.
Він укотик поплескала по телефону:
— Йди, містечко Танусі приготувала.
— Ти повністю зуміла, — з притиском. — Я не піду!
— Підеш, підеш.
— Тоді разом підемо? — неохоче. — Якось незручно йти один. А там жінка сама.
— Йди, — засміялася Оксана. — Час як раз приспати.
Він вмостився, Оксана у душ. Пройшло п’ятнадцять хвилин, тільки прибрала волосся — телевізор, диван, гаряче. Ще п’ятнадцять — а Володя не з’являвся. Паніка. Вимкнула звук, зосерединилась. Потім з дивана в коридор, пришкряпала двері. Щось її терзало — треба бігти за чоловіком, але вона-то саме тут винна. Як він повинний вертатися сам, а вона вже з хвилюванням накидається… Ні, це неправильно.
Не витримала, знову вхопилася за телефон, натиснула на кнопки:
— Танусю! Тут у вас що за бешкети такі?! — голос був приглушений тріском. — Мужик у вас… як сабака в ковбасному магазині. Чавкає!
— Як?! — в голосі Оксани скрипіли зуби. — Кого там… Танусею називаєш?!
— Та якого… — засміявся Володимир. — Вибач, мила, але я, гадаю, трохи затримаюсь. Вона класна…
— Ах ти, відьма!
Він відключився. Оксана кицьнула, як кішка, стрибнула в двері. П’ять хвилин — і Володя вже на дивані, з сердючком.
З тієї пори Танусю до нас більше не з’являлась. Вивчилась. Голодний чоловік — це так дивно, але золото на додаток ще й на хазяйському.Grid тут зажадає порядку: чоловік — вдома, коли голодний, а щоб бути поряд, треба залишатись на цьому боці.
