Олексій повернувся додому з примхи голоду. Не знайшовши додому дружини, він швидко втік на кухню, сподіваючись подужинати чим-небудь гарячим. Але на плиті, замість вечері, він затримав записку:
«Дорого, я в сусідки. Побазікували. Якщо щось, дзвони».
Олексій подивився в пусті каструлі, потім відчинив холодильник і вихопив звідти все їстивне.
Перекусивши бутербродами з чаєм, він повалився на ліжко і заснув.
Дружина прийшла о дев’ятій вечора. Олексій моментально розігнався, запитуючи:
— Олесю, а чи не на вечерю?
— Мені тільки що не можна їсти, — строго сказала дружина. — Я на дієті.
— А я від голоду помру, — з глузом промовлено чоловік. — Я ж з роботи. Цілий день за кермом. Можу дати собі їжі, Олесю?
— Ну, якщо захочеш, зараз приготую, — недоволено зітхнула дружина. — Я справді вже біля сусідки пообідала. Але для тебе…
— Інтересно, а що у вас там за вечеря?
— На селі їй привезли гусака. Тож вона й угоряє.
— Жарену гуску? — выкрив Олексій.
— Так.
— В яблуках?
— Так.
— А я думаю, чому вона до тебе частує? — зірвався чоловік, під водія. — Виявляється, вона тебе смачністю годує. А мене ти тільки сосисками з макаронами…
— Ні, — захистилося дружина, — я до неї ходжу, бо її жаль. Вона ж одинока. А хочеш — я запитаю, вона тебе прямо сьогодні і завтраком зробить?
— Ти, може, з розуму відійшла, Олесю? — вражений чоловік. — Ти мені пропонуєш таємно йти до сусідки? Це некрасиво.
— Красиво, красиво, — дружина вже брала телефон. — Вона ж така гостинна.
— Вже й не дзвони! — майже закричав Олексій. — Не піду! Я краще від голоду помру!
Але Олеся вже була в діалозі з сусідкою:
— Алё, Таню, у мене відчайдужа ситуація. Мужик з роботи — такий голодний, а ми з тобою побазікували… Що? Дати йому до тебе? А якщо він прийде без мене? На жаль, у мене справи… Дозволить? Ой, дякую… Він давно не їв гусака… Дякую, Таню… А то я майже чоловіка втратила. — Олеся заплющила очі, радісно засміялася в телефон — плута, придумавши собі гарячку. — Зараз тільки і прийде. Обов’язково прийде.
Вона вибила телефон і наказала:
— Ставай, вона вже стола накриває.
— Ти з глузду відійшла, — обрав Олексій, обмацуючи вишкалець у вуса. — Нікуди не піду.
— Підеш, підеш.
— Тоді ти мене проводи.
— Не можу. Я в душ собралася. Ти відразу пообідаєш. Йди, іди, незручно ж, — настойливо сказала Олеся. — Вона чекає. І гусак такий смачний, жирний. Як ти любиш.
— Ну добре, — відкинувся Олексій. — Як тільки заради гусака… А може, все ж оце, разом? Якось незручно… Вона ж одинока…
— Йди вже, — засміялася Олеся.
Олексій вийшов, і Олеся поволі пішла в ванну.
Минуло п’ятнадцять хвилин. Олеся змилася, увімкнула телек, хутко розігрілася, плюнулася на диван.
Минуло ще п’ятнадцять хвилин, а чоловік так і не вернувся.
Дружина трохи насторожилася, вимкнула звук, прислухалася.
Потім з дивана підвелася, рушила до коридору, відчинила двері, знову прислухалася. Якесь внутрішнє уявлення підказувало — повинна негайно йти за чоловіком, але нині їй самій було незручно — вже, ніби, сам чоловік має повернутися додому, а вона — ревнива — нехай себе не забереть…
Не витримавши душевних страждань, знову вийняла телефон, дрожачими руками набрала чоловічий номер, і через паузу почула прохорохатий голос:
— Олесю, у Тані тут так багато смачного… Я просто наїдаюся…
— Кого ти Тані бралася? — Тепер у Олесі струсанив голос.
— Ну, що… — гаворив Олексій. — Помиши, мила, але я, напевно, залишусь ще трохи. Вона ж справжній клас…
— Ах, ти…
Олеся відключилася і ринулася на вулицю… Через п’ять хвилин Олексій уже сидів додому, на дивані.
З цього вечора Олеся більше не пішла в сусідків.
Живіть у споконвідчуто, не пам’ятають, з якої прикмети сподіваються, що інші завжди терпимо пропускайте. Саме доводиться бачити, що злим є не тільки втрачений голод, а й собі зроблене злість.
