Головне добре вийти заміж. Заможній чоловік це щастя, так завжди казала мати своїй єдиній доньці Соломії.
Батько оберігав дівчину, а мати, Ганна Миколаївна, невтомно повторювала одну й ту саму мудрість. Соломія слухала, згоджувалася, але де ж того заможного шукати? У їхньому університеті були гарні хлопці, навіть наречений трапився з доброї родини.
Та батько пильно стерег дочку ніяких вечірок, нічних прогулянок, вилазок на природу. Все під наглядом. Незабаром той наречень знайшов собі іншу вільнішу, цікавішу.
Але от настав захист диплома, потім робота за батьковим клопотанням, а далі влаштування особистого життя за матірнім настановленням.
Мати знала, що робить. Єдина донька мусить добре вийти заміж, і ось зявився кандидат племінник її давньої подруги.
Соломійко, придивися до цього чоловіка. Він старший, але це ж перевага! Нащо тобі хлопчисько? А Юрій Миколайович ділова людина. Має свою справу. Працювати не доведеться.
Та ж він уже був одружений, мамо! Має доньку, значить, аліменти платить.
Не зважай. Колишня його недалека жінка, до того ж живе з донькою у іншому місті. Це дрібниці.
І знайомство відбулося. Батько мовчав у жіночі справи не втручався.
Та, на подив, Соломії Юрій сподобався. Десять років різниці її не лякали. Він був гарний, вихований, одягнений із смаком.
Вони одружилися.
Мати з полегшенням зітхнула обовязок виконано і почала жити для себе: салони, крамниці, подорожі з чоловіком у теплі країни.
А Соломія, маючи перед очима приклад, теж не відставала. Чоловік задовольняв усі її бажання, і вона жила втіхою.
Господарством займалася покоївка, якій Соломія лише вказувала.
Але грім ударив раптово. Померла колишня дружина Юрія, і він забрав дочку Марянку.
Це було несподівано. Соломія не планувала дітей, а тепер мала стати «другою мамою».
Дівчинка була схожа на батька тиха, слухняна. Але її звички дратували: вона мила посуд, підмітала, прасувала свої речі.
Юрій же, заклопотаний справами, мало приділяв уваги доньці.
Соломія відчула себе у пастці: тепер не могла вільно виходити, мусила стежити за уроками.
Вона навіть хотіла запропонувати чоловікові віддати дівчинку до школи-інтернату, але страх перед його гнівом зупинив.
Так і жили: без тепла, з образами.
А через два роки Соломія народила сина.
Марянці було вже дванадцять, і вона запропонувала допомагати. Кращої няньки не знайшли вона встигала все: уроки, догляд за братом, прасування.
Згодом і постільне лягло на її плечі покоївка Олена вже старіла.
Соломія звикла. Вона, як і раніше, дбала про себе, а Марянка тягла господарство.
Коли дівчина закінчила школу, брат ішов у перший клас. Вона вступила до університету, вивчала англійську, навчала його.
Дорога, чи не забагато ти поклала на Марянку? запитав одного разу Юрій.
Соломія відповіла:
Вона чудово справляється. Олена лише готує, решта на ній.
Марянка працювала у фірмі батька перекладачкою. Там познайомилася з Олегом, хлопцем із відділу продажів.
Кохання спалахнуло несподівано.
Юрій був незадоволений, але Марянка наполягла вони одружилися.
Соломія засмутилася втрачала помічницю.
Але незабаром Юрій захворів, бізнес занепав.
Марянка залишилася єдиною годувальницею.
Олег виявився ледарем кинув роботу, але справу не розкрутив.
Коли у Марянки народилася донька, Олег вибухнув:
Яка дитина? Ні грошей, ні роботи!
Вона подала на розлучення.
Соломія ж, несподівано для всіх, зраділа онуці.
Згодом вона вийшла заміж за свого шанувальника.
Марянка залишилася у батьківському домі, працювала вдома.
Тепер у вихідні маленьку Настуню забирала Соломія, а до Марянки приїжджав брат.
Влаштуй своє життя, казав він. Хочеш, познайомлю з учителем фізкультури?
Марянка сміялася, гладила його по голові.
Життя йшло. Кожен був щасливий по-своєму.
Навіть Марянка, яка вірила, що колись знайде справжнє кохання.
І не помилилася.
