Головне вдало заміжтя. Заможній чоловік це щастя, так завжди казала мати своїй доньці Соломії, єдиній дитині в родині.
Батько, Дмитро Іванович, оберігав доньку, мати, Ганна Миколаївна, балувала і постійно повторювала одну й ту саму мудрість.
Заможній чоловік це стабільність, наставляла вона Соломію, і та лише кивала.
Та де ж його знайти, того заможнього? У Львівському університеті були гарні хлопці, звичайно. І навіть залицянник у Соломії траплявся з доброї родини.
Але батько пильно стежив ніяких пізніх гулянок, студентських вечірок чи вилазок на природу. Усе під контролем.
Несподівано її перспективний кавалер знайшов собі іншу вільнішу, цікавішу.
Але от настав захист диплома, і про кохання забули.
Потім робота за батьковим протекцією та налагодження особистого життя за маминими настановами.
Мати знала, що робить. Єдина донька має вийти заміж вдало, і ось з’явився кандидат племінник її подруги.
Соломійко, придивись до нього уважніше. Він старший, але це плюс, умовляла мати. Навіщо тобі хлопчина? А Орест Володимирович чоловік серйозний. Власна справа. Тобі й працювати не доведеться.
Та він же розлучений, мамо! І донька в нього є, отже, аліменти.
Не переймайся. Колишня була не дуже розумною, до того ж вони з донькою давно в Одесі живуть. Це дрібниці.
Знайомство відбулося. Батько мовчав. Він не втручався у жіночі справи з того часу, як донька закінчила навчання.
Нехай самі вирішують.
Та несподівано Соломії Орест сподобався.
Різниця у віці її не бентежила. З такою зовнішністю він і через десять років виглядатиме чудово.
Гарний, з манерами, одягнений із смаком.
Соломія теж справила враження, і вони одружилися.
Мати зітхнула з полегшенням обовязок виконано і почала жити для себе. СПА-салони, магазини, подорожі з чоловіком уже без доньки
А та, бачачи перед очима мамин приклад, теж не відставала.
Чоловік задовольняв усі її бажання. Соломія жила в задоволенні.
Її єдиним обовязком було віддавати накази домробітниці, яка й так чудово справлялася сама.
Але грім серед ясного неба вдарив несподівано.
У Ореста не стало колишньої дружини. За якихось обставин Соломія не вникала.
І він був змушений забрати дочку!
Ось тобі й «дрібниці»! Що тепер робити? Вона ще й не думала про власних дітей, а тут зявиться якась дівчинка, якій вона має стати «другою мамою», як казав Орест.
Але вибору не було.
Чоловік не радився просто поставив перед фактом і попросив проявити доброту.
Дівчинка ж не винна!
Незабаром він привіз її з мізерною валізкою та шкільним рюкзаком.
Наталка вчилася у третьому класі, була високою, тихою і навіть замкненою.
Слів із неї не витягнеш усе мовчки, усе сама.
Але Соломію заспокоювало, що дівчинка була схожа на батька. Точно його дитина, а не «нагуляна» колишньою.
Життя у великому будинку з батьком, мачухою та домробітницею було незвичним для Наталки.
Після вечері вона кидалася мити посуд, шукала віник, щоб підмести, сама прасувала свої речі і це дратувало Соломію.
Батько, загружений роботою, приходив пізно, і йому не вистачало часу на турботу.
З дружиною він був ласкавим, а Наталі діставалося лише погладжування по голові та запитання:
Як справи у школі?
Соломія відчула, що тепер обмежена: не може просто так піти з дому, відвідати улюблені місця, присвятити час собі.
Не можна ж із ранку бігти у спортзал!
Треба виспатися, посидіти у соцмережах.
А потім приходила Наталка і втекти неможливо: чоловік просив допомагати їй з уроками.
Тож Соломія задумалася: може, запропонувати віддати дівчинку до інтернату?
Але не наважилася. Зате запропонувала продовжку у школі:
Мені важко стежити за її навчанням. Я ж не вчителька. А там вона уроки робить краще. Це ж для її ж блага.
Але Орест розлютився так, що Соломія пожалкувала про свої слова.
Так і жили без тепла, з образами та роздратуванням.
А через два роки Соломія народила хлопчика. Потрібна була няня, але Наталі вже було майже дванадцять, і вона запропонувала допомагати.
І справді, кращої помічниці не знайти!
Наталка встигала все уроки, гра з Данилком, прасування.
А згодом і постільна білизна лягла на неї, бо домробітниці Галі було вже за шістдесят, і вона стомлювалася.
Соломія змирилася. Звикла, що Наталка бере все на себе, а сама продовжувала доглядати за собою, як і належить світській пані.
Данило підростав і дуже любив сестру.
Коли Наталка закінчила школу, Данило йшов у перший клас. І знову вся турбота про нього лягла на сестру, яка дорослішала не по роках.
Вона вступила до університету, вивчала англійську і вчила брата.
