Колись давно, коли в нашій Україні ще не було смартфонів, а розмови велися за скляними столами в підвалі «Козака» в Києві, я часто згадую ті дні, коли наші стосунки з алкоголем здавалося, розквітали, а потім гинали.
Ти думаєш, я бігатиму за тобою? У мене таких, як ти, на мізинець купка.
Тоді купи собі свій мізинець і залиш мене в спокої.
Кому я потрібна?
Говорять: «У тверезого на голові, у пяного на підлозі». Орися, що все життя провела в задимленому районі Києва, у старій будівлі з підвальними кімнатами, могла б цю приказку перефразувати так: «У тверезого розум, у пяного дія». Бо коли льються горілка і горілка вино, люди не лише кажуть те, що думають, а й поводяться зовсім інакше.
А коли алкоголь зводить внутрішні барєри, здається, що людина не втрачає себе, а навпаки, стає собою. У цьому прикладі добре підходить приклад мого батька Володимира. Він ніколи не ховав від сімї нічого, не був грубим, не кидала крик. Пив він тихо, спокійно, і навіть у пяному стані вмів прибирати за собою.
Коли Володимир знову зникав у «козаці» у дачку, де його чекали ящики горілки, Орися і мати Ганна розуміли, що він пройде режим «прокинувся хихотів заснув» цілий тиждень. Після цього він повертався додому, ніби нічого не сталося, і наші будні продовжувалися в мирі.
У нашій вулиці жила сусідка Марина, чоловік якої майже що з усіх кутків дому гнався, наче в кандалах. Часто її діти залишалися у Орисьї на ніч, і вона скаржилася, що у Марини чоловік спокійний, а у нас хаос. Однак мати розповідала, що до Володимира у мами був інший кавалер, якого вона кинула через його «під градусом» поведінку.
Ориську вчили: «Якщо хлопець напився, це не кінець світу, а навпаки, у наш час всі чи то пють, чи то граються, чи то піддаються іншим залежностям». Якщо ж під градусом хлопець починає робити те, що не треба, треба відразу кинути його без обіцянок і другої спроби.
Через це Орися не давала шансів. У колі людей уже сформувався образ жінки, що не терпить алкоголю. Хоч вона інколи, раз на два місяці, випивала чарку вина за привід, це вже не бракувало. «Не можна пити поруч з нею», казали чутки, і це відштовхувало потенційних кавалерів.
Третій хлопець Орисячі, після двох розривів через їхні пяні витівки, стверджував, що не пє взагалі. Це здавалося чудовим, адже Орися в дитинстві вже бачила різні ступені «пяніння». Проте йому, як і іншим, доводилося доводити свою чистоту в спільному житті, і якщо щось не сподобалося можна було розійтися, бо ніхто не змушував підкорятись одразу.
Орися зрозуміла, що треба оцінювати партнера в природному середовищі. Вона і познайомилася з Миколою, який виглядав «краще б випив». Все почалося після святкування успішної сесії. Орися завершувала останній курс, а Костян, випускник року, був у їхній компанії, бо мав багато друзів серед однокурсників.
Там, де студенти, там і випивка, закуски скудні, а ідеї швидко розлітаються наприклад, «пограти в правду чи дію». Хтось змусив Орисю співати в караоке, аргументуючи, що вона завжди відмовлялась. «Я ж про вас дбала, тримала вухо прикритим, ніби на Хелловін», думала вона вголос. Проте мікрофон взяла і пройшла один куплет, поки хтось не відібрав його у неї.
У кімнаті з’явилася «записка», де попросили «скопіювати домашку», і Катька, принциповна до кісток, побігла за конспектами. Хтось кукарік, хтось танцював, і раптом усе скотилось. Костян, який досі не піднімав бокалу, отримав наказ поцілувати Машу, подругу, закохану в нього. Костян, незмінно твердый, підкрався до розчервонілої дівчини і поцілував її в губи, тримавши поцілунок довго, доки вона не відповіла.
Тоді Орися, ніби спостерігаючи з боку, відчула, як у їхню сцену розлито ліпку газовану напій, а сама вигукнула клятву і, як куля, вирвалася з кімнати назовні. Холодним, гірким повітрям під кроки, вона майже заплакала, ніби розлючена дитина.
«Орисьо! Орисьо, зачекай!» крикнув Костян, коли таксі, що їхало повз, раптово зупинилось. Схопивши заднє сидіння, дівчина назвала домашню адресу батьків і раділа, що встигла схопити свою сумку, документи й телефон. Мама, побачивши, що щось не так, не задавала питань, а налила чашку гарячого чаю і сіла поруч. Вона постійно казала: «Все перемелеється, мука буде». Скільки такої муки в житті Орисячі можливо, вже вистачить на випічку на все життя.
«Мамо, я повертаюся додому. Завтра заберу речі з його квартири і переїду», сказала вона. «Навіщо питати дозволу? Твій дім це твоє, ти завжди можеш повернутись, кімната вільна, речі на місці». Якщо б мати вигнала її коліном, сказавши «йди в самостійну дорогу», можливо, Орися повернулася б до Миколи і намагалася забути про все.
Але тепер, маючи підтримку батьків, вона почувалася на коні і не планувала миритися з його поведінкою. «Де ти була всю ніч?» запитав Микола, коли вона відчинила двері своїм ключем. «Тепер це не твоя собача справа», відповіла вона, пройшовши в спальню і методично збираючи речі в велику клітчасту сумку.
Двох таких хватить, а потім візьму таксі і забуду ці «стосунки», ніби страшний сон. «Ти що, від мене відходиш? Ти в мене на мізинець, а не більше», крикнув він. «Ти мене поцілував свою одногрупницю, так гарно», відповіла вона. «Ти ж не змінюєшся під градусом, а просто виконуєш завдання, яке дали».
«Тоді що, якщо б дали мені завдання сидіти на колінах у когось чи танцювати в мінімальній одежі, це було б нормально?». Вона відповіла: «Не порівнюй. Мені дали завдання, я його виконала». І не треба так емоційно реагувати, бо ти сам собі придумала всяку дурню і тепер намагаєшся руйнувати стосунки.
«Давай, руйнуй. Ти думаєш, що я за тобою бігатиму? У мене таких, як ти, на мізинець». «Тоді купи собі мізинець і залиш мене». «Кому я потрібна?»
Як виявилось, вона була потрібна. Через півроку Орися знайшла нові стосунки, і цей раз обранець був дійсно адекватний. Щасливі лише на четвертий раз… А Костян до сьогодні час від часу бачить Орисю на вулиці і намагається переконати її, що вона все придумала, що її стосунки зруйнували і вона сама буде страждати, проте він, добра душа, завжди готовий її пробачити і повернути.
Хто ж насправді страждає? Кольо? Не треба було коханих цілити, і спір тут не виправдання правильно, Орися все зробила, відступивши від такого.
