ГРІХ З ГОРІХ, ЯДРО З ВІДРО
— Ну як можна в такому віці з городу з’їхати! Йому ж сорок шість! Що в нього в голові? Ця дівчина йому за дочку годиться! Яка там може бути любов? Ох, закохався — як падло в пащу впав! Не розумію й не хочу розуміти! — обурено говорила Оксана про свого чоловіка.
Її найкраща подруга Марія слухала, похитуючи головою.
— Не поспішай з висновками, Оксанко. Усе налагодиться. У тебе ж ідеальна родина, — заспокоювала вона.
Хоча й Марія, і колеги по роботі, і сусіди добре знали, що спокій цієї зразкової родини тримається на волосині.
Її чоловік, Богдан, ніби з ланцюга зірвався. Він був сам не свій.
…Все почалося з аварії. Саме ця подія перетворилася спочатку на миттєве захоплення, а потім — на останню палку любов.
Була зима. Ожеледь. Щоранку Богдан їхав до офісу на своїй машині. Того дня він їхав обережно, повільно. На пішохідному переході зупинився.
І раптом звідкись вилетіла дівчина та впала на капот його авто. Богдан не розібрався, що сталося. Спочатку здалося, що вона навмисне кинулася під колеса. Але роздумувати було неколи. Він миттєво вискочив із машини на допомогу.
Постраждала стогнала, тримаючись за руку.
Богдан посадив її в машину та хотів везти до лікарні, але дівчина відмовилася. Сказала, що їй уже краще. А от від гарячої кави не відмовилася б…
Богдан привіз незнайомку до свого офісу.
Нагодував кавою з бутербродами.
Познайомились. Дівчину звали Соломією. Богдан подумав, що вона була дуже гарна. Лагідна, з курносим носиком, кучерявим волоссям і серйозніша за роки. Та ще й ніби приваблива, мов із казки. Хотілося дивитися на неї без кінця й слухати її чарівний голос. Але Богдан швидко взяв себе в руки. Стормшив головою, ніби зітхаючи, і вивів дівчину. Він і так витратив багато часу. На прощання вручив їй визитку — просто зі звички.
— Дзвоніть, якщо щось…
До вечора Богдан забув про той випадок. Але через два дні Соломія подзвонила. Попросила про зустріч. Казала, що справа термінова.
Богдан, все ще почуваючи провину, приїхав.
«Постраждала» відчинила двері своєї маленької квартирки. Він увійшов. У дівчини була перев’язана права рука.
— Ось бачите, Богдане… Хотіла повісити картину на кухні. Не виходить, рука болить. Допоможете? — скривилася вона.
— Звісно, — одразу погодився він.
Картину швидко прикріпили до стіни. А на столі вже стояла пляшка вина та фрукти.
— Треба відзначити. Давно мріяла повісити цю картину, але чоловічих рук не вистачало, — запросила Соломія до столу.
Богдан не зміг відмовити. Йому стало шкода дівчину. Така гарна, а сама…
Вина випили, а фрукти лишилися. Не хотілося їсти. Була лише одна спрага — говорити, говорити, говорити…
Додому Богдан повернувся загадковий і приголомшений. Була вже ніч. Дружина Оксана та донька Оленка спали мирно. Вони знали, що робота для нього — на першому місці. БОксана глянула на новонароджених близнят, потім на здивованого Богдана, і раптом усміхнулася — адже тепер у неї знову була повноцінна родина, а життя, як завжди, знайшло свій шлях.
