І досі часом прокидаюся посеред ночі й питаю себе, коли саме мій тато встиг забрати в нас усе. Мені …

І уяви собі, донині іноді прокидаюсь серед ночі і питаю себе: коли ж мій тато встиг забрати у нас все?
Мені було пятнадцять, як це сталося. Ми жили у маленькому, але затишному будинку меблі, холодильник був забитий їжею після закупок, і платіжки майже завжди сплачувались вчасно. Я була у десятому класі, і моя найбільша проблема як скласти математику нормально і назбирати гривні на ті кросівки, про які мріяла.
Все почало змінюватись, коли тато вечорами все частіше приходив додому пізно. Заходив мовчки, кидав ключі на кухонний стіл і йшов у кімнату з телефоном, ні з ким не спілкуючись. Мама йому казала:
Знову запізнився? Думаєш, цей будинок сам себе триматиме?
А він сухо відповідав:
Відчепись, я дуже втомлений.
Я чула це все крізь двері своєї кімнати, вдягала навушники й робила вигляд, що нічого не відбувається.
Якось вночі бачила, як він у дворі розмовляє по телефону. Тихенько сміявся і щось казав на кшталт «майже все готово» і «ти не хвилюйся, я все зроблю». Побачив мене миттєво закінчив розмову. На душі стало якось недобре, але нічого не сказала.
У пятницю все і сталось. Я повернулась зі школи, а в спальні відкритий чемодан. Мама стояла біля порога з почервонілими очима. Я спитала:
Куди він йде?
Тато навіть не дивився на мене:
Мене не буде деякий час.
Мама закричала:
Яке «деякий час» і з ким? Скажи правду!
Він вибухнув:
Я йду до іншої жінки. Мені набридло таке життя!
Я заплакала:
А я? А моя школа? А наш дім?
Він лише буркнув:
Ви й самі якось впораєтесь.
Закрив чемодан, взяв документи з шухляди й гаманець і вийшов, навіть не попрощавшись.
Того ж вечора мама спробувала зняти гроші з банкомата, а карта заблокована. Наступного ранку пішла до «Ощадбанку» рахунок порожній, все витягнув. Тепер ми дізналися, що з комуналкою проблеми: два місяці не сплачено, ще й кредит взяв, а за поручителя маму записав, не питаючи.
Мама сиділа на кухні, перелічувала купу квитанцій на старому калькуляторі, плакала:
Нам нічого вже не вистачає зовсім нічого
Я намагалася допомагати рахувати ці борги, та половини не розуміла.
Через тиждень нам відключили інтернет, пізніше ледве не знеструмили будинок. Мама почала шукати роботу підробляла прибиранням по квартирах. Я почала продавати цукерки у школі. Було соромно стояти на перерві з пакетом шоколаду, але робила це вдома ж не вистачало навіть на найнеобхідніше.
Був день, коли я відкрила холодильник, а там лише глечик з водою і шматочок помідора. Сіла на кухні й розплакалась сама. Ту ж ніч ми їли просто білий рис і все. Мама вибачалась, що не може дати мені того, що було колись.
Пізніше я у Facebook побачила фото тата з тією жінкою сидять у ресторані, піднімають келих вина. В мене аж руки затремтіли. Написала йому:
«Тату, мені треба на шкільне приладдя».
Він відповів:
«Я не можу забезпечувати дві сімї».
Це було наше останнє спілкування.
Більше він не дзвонив і не питав чи здала екзамени, чи хворію, чи щось потрібно. Просто щез.
Зараз я працюю сама, все оплачую і допомагаю мамі. Але в душі ще болить. Не за гроші навіть, а за те покинуте відчуття, холод, з яким він зник, залишив нас борсатись самим і наче далі живе, до нас вже не озираючись.
І знаєш, досі багато ночей прокидаюся з тим самим питанням у грудях:
Як воно виживати, коли рідний батько забирає у тебе все і змушує вчитися жити по-іншому ще до того, як ти виросла?.