І в горі, і в радості
Ганна овдовіла надто рано, у свої сорок два. До цього часу її донька, Ліда, вже встигла вийти заміж за гарного хлопця із сусіднього села й подалася з чоловіком на Волинь, щоб заробити довгого гривня.
Час від часу Ліда тішила матір дзвінками, переконуючи її не хвилюватися: мовляв, робота добра, друзі зявилися, родичі доброзичливі. У ці хвилини Ганна чітко розуміла донька з кожним днем віддаляється від неї. Відрізана скибка.
Роботи в селі для Ганни не виявилося єдину школу, де вона працювала кухарською помічницею, закрили.
Однак зневіритися вона не дала собі раз на тиждень діставалася стареньким автобусом у сусідній Коцюбинці, де з рук продавала молоко та сир постійним покупцям.
Виручки ледь вистачало на господарство, але нарікати не було особливо на що: жила сама-одна, харчувалася власними молочними продуктами і городиною.
Думати про самотність було ніколи; треба було доглядати двір, наповнений курми, гусьми й качками, в хліві мукала Яринка-корова, а під ногами крутився кіт Василько. День минав у роботі: нагодувати живність, начистити усе і вже вечоріє.
Щодня після обіду Ганна ставала біля вікна, сідала на маленьку табуретку й милувалася місцевим краєвидом.
А було на що поглянути: на тлі безкрайнього неба біліли спокійні берізки й мріяли про весняний дощ.
Далі, за рядком беріз, з-під землі бив цілющий потік з крижаною водою, яка збиралася у невеличке озеро.
Ця перлина не залишалася непоміченою; неудивно, що одного ранок Ганну розбудив шум техніки неподалік.
Ганна, ще позіхнувши, накинула на плечі теплий халатик, що залишився їй від мами, і вийшла на ганок.
Витягнувши шию, приглянулася: двоє чоловіків у дорогих пальтах щось жваво обговорювали, озиравши околиці.
Доброго ранку, обережно припала вона до одного з чоловіків. Дозвольте дізнатися, що тут відбувається?
Він пильно зиркнув на неї, потім на її ледь живий дім:
Ви тут живете? Я недавно придбав цю ділянку збираюсь будувати тут хату. Сусідами будемо, виходить.
Сусідами?
Ганна, сполотнівши, поспішила додому. Вона мусила дізнатися більше про нового сусіда. Одягнувшись, побігла до магазину.
Продавчиня Тамара все знала та й розповіла: ділянку купив багатий бізнесмен із обласного центру, будує хату для брата, той після хвороби лікарі порадили свіже повітря та природу.
Он як, бізнесмен, замислилася Ганна. Гарна справа. Може, й магазин відкриє робочі місця з’являться.
Ой, розмріялася, засміялася продавщиця.
На виході Ганна ледве не вдарилася об водія Миколу, що завозив магазинові хліб.
Привіт, Ганно, підсоби двері! покликав він.
Ой, привіт, всміхнулась Ганна, тримаючи двері.
Микола зупинився й вручив їй щойно спечену паляницю.
Ганна зніяковіла, поспішила проговорити:
Тамаро, запиши на мене, я потім занесу.
Ганна знала: Микола вже кілька років упадає навколо неї. Але вона, старша за нього на цілих шість літ, цуралася його залицянь у селі ж подейкують: стара вже для нього.
Та Микола не одружувався, все поглядав на Ганну, поміж тим незграбно намагався з нею зблизитись, доки вона не зупинила всі його ініціативи. Він лише тяжко зітхав, спостерігаючи збоку.
***
Будівництво не забарилось, і вже незабаром серед лугу виріс великий двоповерховий дім.
Ганна, тримаючи в руках пиріг із яблуками, наважилася нарешті навідатись до нових сусідів.
Відкрила щойно встановлені двері, одразу крикнула:
Агов, сусіди, доброго дня вам!
Від дому пахнуло деревиною та фарбою. З-поза арки виглянули кілька робітників і жінок.
Вам когось потрібно?
Та я просто сусідка ваша, ось пирогами пригостити вирішила.
Жінка подякувала, прийнявши частування.
Може, не зайвим було б і якусь роботу знайти? Можу і шпалери поклеїти, і стелю побілити, несміливо запропонувала Ганна.
У нас ціла бригада ремонтників, відказав хтось із чоловіків. Це вже до господаря звертайтеся буде дня за два.
Зрозуміла… Тоді дякую, засмучено прийняла відмову Ганна.
Вона повернулася додому й важко зітхнула, вдивляючись у старенькі потріскані стіни своєї хати.
Її найбільше гризла не бідність, а відчуття непотрібності: раніше, бувало, хто б не зявився в селі неодмінно знайомився з усіма сусідами. Заразось байдужість.
***
Та незабаром усе перемінилося. Одного ясного дня в домі засвітилися святкові гірлянди, приїхали господарі. Ганна, сховавшись за фіранкою, дивилась, як до сусідів заїжджає вантажівка з меблями.
Із салону вийшла гарна дівчина у світлій кожушині, упевнено, по-міському зайшла до будинку.
«Що за красуня мабуть, королева краси», подумала Ганна. «Відразу видно, не сільська».
Брата господаря Ганна так і не побачила, як не чатувала. З дому виходила лише та дівчина хіба раз на тиждень пройде до магазину.
Ганна не раз питала її про справи, поговорити кликала. Дівчина ж лише кивала напівкриво мовчки тикала гроші та йшла геть.
«Певно, надто гонорова на простих людей і уваги не звертає», журилася Ганна.
Так минув рік. Ганна махнула рукою на сусідів, більше не намагалася зближуватися.
Раз на тиждень підїжджав чорний джип з нього виходив статечний чоловік, носив у дім пакети.
Та от якось спокій злеламано.
У двері Ганни постукали. На порозі стояла сусідка:
Бачу, у вас у дворі і корова, і кури. Може, продасте м’ясо? Я добре заплачу. До того ж, купила б у вас масла, сметани й картоплі, є щось?
Є, Ганна аж пожвавішала, покликала сусідку, винесла з льоху та з морозильної камери свіже телятину.
М’ясо магазинне зовсім не те, пояснювала сусідка, поки ховала покупки.
А довго це мясо варити? соромязливо спитала дівчина.
Півтори години, вчула Ганна.
Ой, аж так? злякалася та. А якщо б просто на сковороді посмажити?
Та можна ж, всміхнулася Ганна.
Але я не вмію… Можна, щоб ви в себе приготували, а я забрала готову страву?
Ганна роздивилася на дівчину мякі ручки, біленьке обличчя без ознак праці…
А ви взагалі вмієте готувати? поцікавилася вона.
Та ні, сховала очі красуня.
А як вас звати?
Оксана. А вас?
Ганна, можеш Ганною звати. Дивись, я можу вам щодня готувати обід і вечерю за невеличку плату.
Якраз така поміч мені й потрібна. Коли зможете зайти? випалила сусідка.
Можу і зараз.
Ганна швидко склала продукти в сумку, зачинила дім на засув та рушила із сусідкою.
Дім сусідів
Ганна аж завмерла: простора оселя, нові меблі, тонкий аромат кави. У вітальні сидів похмурий чоловік, листав книжку. Навіть не підвівся.
Що ще за сюрпризи? невдоволено кинув він.
Дорогий, у нас буде помічниця це Ганна, всміхаючись, пояснила Оксана.
Сусідка ваша! поспішила сказати Ганна. Приємно познайомитись.
Угу, відмахнувся він.
Оксана провела Ганну на кухню:
Готуй, будь ласка, щось смачненьке.
Ганна вже не дивувалася гонору. Взялася до роботи: зготувала тушковане мясо з картоплею.
Так Ганна отримала омріяну працю.
Алексій Дмитрович так звали господаря невдовзі змінився, із хмурого став привітнішим, почав платити щотижнево.
Ганна помітила Оксана ніколи не прибирає. Постіль розкидана, підлога не мита.
Ганна не втерпіла відмила, вимила, навела лад.
Алексій суворо кинув:
Я тебе просив? Я оплачую тільки приготування їжі. Не витрачай час.
Ганна мало не розплакалась але все ж прибрала.
Згодом вона все частіше бачила, як сестра господаря майже перестала зявлятися в домі, Оксана ж ходила напівсердита.
А одного дня заявила:
Не мий посуд, я сама приберу. І більше не принось мяса тільки яйця, молоко і картопля.
Ганна, спантеличившись, тихо спитала:
Щось сталося?
Надоїло це все! В селі нема ні крамниць, ні кавярень
За кілька днів Ганна, як завжди, зайшла і побачила безлад. Речі, всяка всячина валялись на підлозі. Алексій сидів серед пляшок.
Що сталося, Алексію Дмитровичу? Оксана вас покинула?
Не чіпай. Вона поїхала у Київ. Не її це. Тоня, зготуй там м’яса
Ганна не сперечалась швидко все зробила.
Коли чоловік сів, кинув несподіване:
Ганно, ти найкраща. Люблю тебе.
Ганна оторопіла, вже й не памятала, коли востаннє відчувала себе жінкою.
Не йди… Посидь зі мною.
Я не пю, несміливо відмовилась вона.
Та він, спянілий, раптом пригорнув її.
Заміжжя
Село загомоніло. Ганна помітила косі погляди, заходячи в магазин. Люди шепотілися, але ніхто не ліз у душу.
Тільки Тамара підступила:
Ти, Ганю, пачку сигарет для кого береш? І ковбасу з сиром ти ж не їси
Для сусіда, для кого ж ще? буркнула Ганна.
А ночуєш тепер, як кажуть, у нього, скоса глянула Тамара. Не пара він тобі. Пограється кине.
Ганна насупилася, схопила пакунок із покупками.
Сдачу давай, а то поскаржуся, гримнула вона й вийшла.
Її душа клекотіла: «До чого ж люди злі»
На ганку стояв Микола. Навіть не привітався, лиш суворо подивився й пішов.
Колись, коли він почервонів за неї душа співала. Тепер тиша. І це болюче
***
Згорнувши у провулок, Ганна зайшла не додому, а до Алекса.
Він пообіцяв, що незабаром вони одружаться. Навіть обіцяв, що все господарство перейде сюди.
У день призначення повіз її до РАЦСу: обручка, підпис, коротке «так».
Повернувшись, Ганна накрила стіл, а Алексій одразу взявся до пляшки.
Та чи не забагато ти пєш? тихо спитала вона.
Від радості, Ганко. Принеси мяса!
Немало ти вже того мяса переїв Залишилась тільки Яринка.
То й на неї час.
Та вона ж корова-годувальниця. Я ж не рубати таку годівницю
Щоб я не бачив приведи м’ясника!
Ганна пошукала мясника тільки Микола згодився.
Ти чого корову зважилася пустити? суворо спитав він.
Та важко самій. Чоловік грошей не дає ні на сіно
Гаразд Допоможу.
Поки Микола шматував тушу, Ганна відчувала, як їй боляче корова ж довірливо дивилася їй у вічі
Ти що, вже заміжня? гірко всміхнувся Микола.
Так вийшло.
Микола залишив таз із мясом і мовчки зник
Донька
Життя з Алексієм швидко переобридло Ганні. Він робив тільки одне пив, їв мясо. Кіт Василько періщив хвостом навколо ніг чоловік тільки бурчав:
Чого ти його сюди притащила? Викинь надвір!
Приїхала Ліда, донька, глянула на нового вітчима спиться пяний просто за столом.
Це ж ти так «одружилася»?
Лідусю, не сердься, Алексій не поганий, у нього стрес…
Мамо, та в нього вічний стрес! Раді чого ти себе знищуєш? Навіть дім тобі не належить. Залишишся ні з чим
Ганна розгубилась. Хотіла дати мяса Ліді в дорогу але в коморі все зачинено.
Лешо, навіщо замкнув?
Він пробурмотів:
Що, дочок плодити будемо?
Ліда, почувши все, закотила очі:
Ну й ну Я більше не приїду.
Ганна залишилася самотньою.
Увечері Алексій розповів:
Дім оформлений на брата. Тепер на його вдову. Мусимо виїжджати.
То що ж робити?
Відстоювати треба. Народити дитину не виселяйте мене! Або будемо переселятися до твоєї старої хати
Ганна похитала головою:
Не зможу я
Він, не слухаючи, тягнув залишки мяса з миски й обурено бурчав:
Ти зовсім не любила мене. Я й не любив тебе Чого ти тоді йшла за мною?
Ганна схлипнула, забрала ключі й змоталася до своєї хати.
Виявилося за зиму м’ясо вивезене, продукти зїдені.
Це що ж, новий розділ життя? Ганна сиділа над спустошеною хатою, голова в долонях. Залишилась без хазяйства й без грошей.
Згодом у двері зайшов Микола з котом Васильком.
Ганю, я поговорив зі своїм прізвиськом той виїхав із села. Котика твого прихистив.
Ганна обійняла кота й розридалася:
Ой, Миколо, дякую тобі
Йдемо до нас мати баню натопила, пирогів напекла.
***
Згодом Ганна і Микола побралися. Ліда пробачила матір, навіть приїздила з чоловіком у гості.
Алексій Дмитрович подався у місто, там, кажуть, знову одружився.
Покійний братова, яка тепер оселилася в домі, виявилася світлою людиною. Як переїхала одразу принесла Ганні пирога.
Потоваришували.
Ганна якось спитала про Алека:
То він хвора така? Не смішіть, махнула рукою жінка. Здоровий чоловяга. Просто пив цілі роки, ось і втрати все
Життя Ганни налагоджувалося. І в горі, і в радості вона лишилася людиною.
