Я з дружиною працювали невтомно ще з перших днів нашого сімейного життя. Ми щиро хотіли, щоб наші діти мали все, в чому потребують, щоб нічого їм не бракувало. Тому після народження нашої доньки дружина взяла на себе ще одну роботу, щоб ми могли забезпечити сімю. Ми намагалися виховати доньку слухняною, делікатною і щирою людиною. Час минав швидко, і непомітно донька подорослішала.
Вона виросла дуже гарною, й у неї завжди були кавалери. Згодом ми з дружиною помітили, що вона почала поводитися обережно, ніби щось приховувала. З часом дізналися й причину: донька закохалася в хлопця. Ми були раді за неї й одразу попросили познайомити нас з обранцем. Обоє гадали, хто ж той щасливець, якому вона довірила своє серце. Донька пообіцяла, що неодмінно приведе його знайомитись.
Недавно повідомила, що збирається привести коханого. Я цілий день провів на кухні готував національні страви, дружина прибирала квартиру, наводила лад. Ми дуже старалися чекали зустрічі й раділи, що донька щаслива. Вона світитися від радості: усмішка не сходила з обличчя, а крокувала, мов би летіла. Ми з дружиною дивилися на неї і тішились від серця, що все у неї складається так добре.
Хлопець залишив гарне враження: вихований, з почуттям гумору, приємний у спілкуванні. Ми запросили їх до столу. Проте мене весь вечір не полишала дивна думка: я впевнений, що вже бачив цього хлопця десь раніше. Його обличчя здавалося дуже знайомим. Хоч як намагався згадати не міг зрозуміти, звідки. Ми багато розмовляли, жартували. Обранець доньки показав себе з найкращого боку, й ми почувалися добре у його товаристві.
Та щойно він пішов, мене осяяло: я бачив його фото у оголошенні про розшук. Він і ще один чоловік були аферистами. У застереженні закликали негайно повідомляти про місцеперебування осіб. Я одразу розповів про це дружині й доньці. Донька розплакалася, звинуватила мене, що я спеціально вигадав цю історію.
Але це була чиста правда. Я тільки хотів попередити її про можливу небезпеку. Нам небайдуже, з ким вона матиме долю. У відповідь донька зібрала речі й пішла з дому.
Відтоді минув місяць, а від неї ані дзвінка, ані листа. Всі наші намагання додзвонитися марні. Мене мучить докір сумління: може, я помилився, і вибір доньки це просто нормальна людина…
