Через таке я й женитися не хочу! Жінкам не вірю! А ти сімю через дурниці не смій руйнувати, чув?
Я вже допивав каву і доїдав яєшню, коли дружина, червоніючи, збентежено й ніяково спитала:
У тебе інша?
Звідки ти
Не бреши, Тарасе. Просто хочу почути правду з твоїх уст.
Тепер уже я почервонів трапляється зі мною це рідко, і саме тоді, коли не можу сказати правди, але й брехати не хочеться.
Можеш мовчати. Я зрозуміла.
Як ошпарений, вискочив на вулицю. Весь день нервуючи, лаяв себе: ситуація вибила з колії, а рішення прийняти не міг. Брехати дружині не міг вона була занадто важливою в моєму житті.
Так, у мене була інша. Молода, гарна, шикарна смійтеся, просто гормони затуманили розум, залишився лише тестостерон, який ліз із усіх щілин?
А ось і ні! Не молодша і не краща за дружину. Однокласниця. Перше, невдале кохання. Незакритий гештальт, як то кажуть. Випадково зустрілися через роки.
Тарасе, це ти? Ого, не впізнати! Прямо, львівський денді!
Я завмер. Переді мною з насмішкою стояла Оксана.
Якийсь час я тупив, почуваючись ніяково. Оглянувши мене з голови до пят, моя мучителька (у школі дражнила прізвиськами, які всі підхоплювали. “Тарасик” одне з них).
Пішли в кафе, посидимо, поговоримо, міні-зустріч вийде. Ось ще одна наша знайома зараз вийде з магазину.
Я не встиг відповісти, бо з крамниці (а зустрілися ми саме там) вийшла вона Маряна. Світловолоса, тендітна. Побачивши мене, усміхнулася.
Тарасе Захарченко, це ти? спитала вона тим самим, болюче знайомим голосом, скільки років?
Я лише посміхнувся у відповідь, ніби камінь у горлі від несподіванки.
Звичайно, пішов з ними в кафе, гарно поспілкувалися, а наступного дня, не втримавшись, зустрів Маряну після роботи.
Вона не здивувалася, прийняла це як належне. Знову сиділи в кафе, тепер удвох, потім опинився у неї вдома і затягнуло!
Звязок тривав півроку, і весь цей час я жив у двох світах. В одному родина: діти Данилко і Софійка, яких обожнюю, і дружина, яку кохав і кохаю.
Так, так, кохаю, почуття не зникло, просто притихло.
Другий світ Маряна, буря емоцій, щастя, пристрасть. Якби можна, перестрибував би між ними. Саме тому, коли дружина раптом все розкрила, я був не готовий.
Єдине, що спало на думку до кінця дня треба пауза. Справжня, а не для когось одного. Подумати і зробити вибір.
Я вже хотів дзвонити Ганні, дружині, але вона мене випередила.
Тарасе, я з дітьми поживу у батьків. Мені треба подумати, сказала вона. Лише про одне прошу будь на звязку з Данилком і Софійкою. Вони тебе люблять, і раніше часу засмучувати їх не хочеться.
Ще більш розгублений, пішов додому. Коли уявляв, що прийму рішення, якось не подумав, що дружина теж може щось вирішити і не на мою користь. Що ж, має право.
Кілька днів думав про Маряну (свіже, яскраве) і Ганну (дружину). Згадував лише добре, не хотів втрачати ні ту, ні іншу.
Не знаю чому, але раптом захотілося подзвонити шкільному другові Іванові. Дружили з дитинства, разом служили. Колись обидва були закохані в Маряну без взаємності. Може, тому й подзвонив.
Домовились зустрітися. Запросив до себе на дворі ливень, не до кафе. Іван не одружений, жив з батьками, я тимчасово вільний, тому міг і залишитися на ніч.
Після роботи зайшов у магазин, купив вареників, ковбаси і пляшку (що ще треба чоловікам?) і пішов додому чекати друга.
Класна хата! Затишно! Тобі пощастило, друже! Коли ж у мене буде таке гніздечко? Може, у твоєї дружини є подруга? сміявся Іван, тиснучи руку й оглядаючись.
Пішли на кухню. Я вже все порізав, залишилося лише зварити вареники.
А де дружина? здивувався Іван. Хотів подякувати за гостинність, а ти один? Чому не сказав? А я торт і цукерки купив
Не переживай, зїмо. Вони у батьків ненадовго. Ну, по першій!
Випили. Потім ще. І тільки тоді я розповів йому про Маряну, про наш палкий роман і свої муки. Іван довго мовчав, що було для нього незвично.
Чого мовчиш? Ти ж теж у Маряну був закоханий. Чи й досі?..
Ні, що ти! Зараз точно ні, нервово засміявся Іван. Знаєш, а я скажу тобі правду: не треба тобі це! Я знаю, про що говорю.
І що ж ти знаєш? обурився я. Вона нас тоді не дуже й зауважувала, а якщо й чу
