Дізналася, що немовля підкинули до Вікна життя поруч із пологовим відділенням обласної лікарні в Львові.
Я вирішила вдочерити цю дитину, яку залишили батьки, всього через три місяці після смерті мого чоловіка. Почула, що невідома жінка принесла маля у Вікно життя біля нашого пологового будинку.
Довелося дуже швидко зібрати всі потрібні документи. Мені вдалося це зробити в найкоротший термін. Далі розпочалися численні перевірки та візити різних служб, і мене, і умови, в яких я живу, ретельно оцінили і все було схвалено. За декілька днів мій син був вдома зі мною. Я полюбила його як рідного. Я дала йому імя свого чоловіка таке рідне для мене, що серце щеміло, коли я говорила його знову. Син підростав і одного дня запитав, чи матиме братика чи сестричку.
Мені це не здавалося проблемою. Робота у мене дистанційна можу контролювати все зі свого ноутбука, тож це ідеально підходило. Коли повернулася додому, щоб подбати про наше нове дитя, відчувала справжнє щастя. Мене завели у дитячу кімнату, де у ліжечку спала маленька дівчинка їй щойно виповнилося три дні. З першого погляду я зрозуміла: вона наша. Я знала, які довідки та аналізи треба зібрати, тому цього разу з процедурою впоралася вдвічі швидше.
І от нас уже троє: я, мій син Андрійко і донька Соломія. Ми найщасливіші люди у світі.
