Я два роки живу за кордоном, а коли повертаюсь, дізнаюсь, що мій син пережив «сюрприз». Моя донька, Оксана, одружилася з громадянином іншої держави. Я переїжджаю до них, доглядаю за онуком і влаштовую домашні справи.
Оксана та її чоловік, Андрій, працюють в одній компанії в Києві, тому повертаються додому лише ввечері. Я сподіваюся, що так і залишиться, але незабаром це змінюється. Одного вечора вони кажуть, що моя допомога більше не потрібна, і просять мене звільнити квартиру. Через місяць я знову вдома, проте і тут мене не чекає теплий прийом. Поки я живу у доньки, мій син, Петро, розлучається зі своєю першою дружиною, залишає її оселю і переїжджає до мене.
Разом з ним приходить його друга дружина, Світлана, яка вже вагітна. Він не запитує дозволу, а просто втягує їх у свою «місцевість». Що робити? Виселити сина з його вагітною дружиною? Ні. Але як усім нам, скоро чотирьом, жити в однокімнатній квартирі? При цьому ні у Петра, ні у мене немає грошей на оренду нової квартири оренда в Дніпрі коштує кілька тисяч гривень на місяць.
Я телефонує Оксані, пояснюю ситуацію і сподіваюся, що вона зрозуміє мене і запросить назад. Вона не реагує у них інший погляд на родинні обовязки. Поведінка сина зрозуміла: він не очікував мого повернення. Тепер я сплю на дивані на кухні, вдень виходжу з дому, ходжу в магазини, навітав друзів. Петро та Світлана живуть мирно, сварок майже немає, але вона ігнорує мене.
Очевидно, що вона не хоче, щоб я був у їхній квартирі. Я не міг уявити, що у шістдесят років стану зайвим, а хтось інший займе моє місце. Петро думає лише про свою вагітну дружину і зовсім не бачить проблеми з житлом.
Я шукаю підробіток і мрію жити окремо у власній квартирі. Батьки Світлани живуть у селі. Чи варто пропонувати їй переїхати до їхніх батьків? Чи знайде Петро роботу в тому селі? Я в цьому сумніваюся. Не знаю, що робити далі.
