«Я думала, що мені пощастило з невісткою… Але після весілля вона стала іншою людиною»
Коли мій син Олексій привів Зоряну — я одразу подумала: пощастило. Дівчина на вигляд проста, акуратна, господарна. У їхній квартирі завжди чисто, все на місцях, готує смачно, завжди ввічлива, усміхнена, привітна. Не чула від неї жодного грубого слова. Ми часто бачилися — то вони до мене на дачу приїздили, то я до них на чай заходила. Ніколи не відчувала себе зайвою, навпаки — Зоряна завжди намагалася допомогти, порадувати. Я раділа і за сина, і за себе. Нарешті в нього буде справжня сім’я, — думала я.
Вони зустрічалися лише пів року, коли Олексій зробив їй пропозицію. Зоряна, звичайно, погодилася, але одразу сказала, що мріє про гарне весілля — з білою сукнею, лімузином та фотографом. Грошей у них тоді не було, і вони вирішили підекономити протягом пів року. Я в ці справи не втручалася — в самої зайвих грошей не було, а поради без прохання — не найкраща ідея. Молоді самі вирішать, як їм жити. Головне, що люблять одне одного.
Весілля відбулося саме так, як вони мріяли. Я подарувала гроші, не стала купувати зайві речі — нехай самі вирішують, що потрібно. За столом були здебільшого друзі молодят, моя подруга — хрещена Олексія — не змогла приїхати. Я трохи посиділа і пішла — не хотіла заважати молоді веселитися. Ми заздалегідь домовилися, що на наступний день посидимо всі разом у мене на дачі.
На наступний день ми з хрещеною приготували все — салати, шашлики. Молодята приїхали. Я поглянула — Зоряна похмура, мовчазна, весь день сиділа з телефоном, навіть не глянула у мій бік. Олексій хоч трохи допомагав, а вона — і пальцем не ворухнула. Я списала це на втому — все-таки весілля, хвилювання.
Але потім така поведінка стала повторюватися. Зустрічі стали рідшими, все з моєї ініціативи. Я не втручалася — розуміла: молода сім’я, нехай звикають одне до одного, облаштовуються. Але мені хотілося хоча б раз на місяць бачити сина.
На день народження я купила Олексію подарунок, зателефонувала — хотіла зайти хоча б на п’ять хвилин, вручити. Він відповів, що вони не святкують, грошей немає. Ну що ж, розумію. Але за пів години мені передзвонила Зоряна і холодним голосом сказала: «Ми хочемо побути вдвох, не ображайтеся». Я подумала — може, сюрприз який готує, романтику. Але потім дізналася — у них були гості. Були друзі. Тільки мене не запросили. Мені ніхто нічого не сказав. Просто… проігнорували.
Я відчула себе чужою. Зайвою. Забутою.
Минуло трохи часу, я знову захотіла навідатися — по дорозі була. Зателефонувала — Зоряна відповіла, що їх немає вдома. А потім Олексій сам згадав, що вони весь день вдома були. Я не стала з’ясовувати. Подумала — може, у Зоряни важкий період, може, переживає щось. Або просто «награється у невістку» і повернеться до звичайного спілкування. Я намагалася не налаштовувати сина проти неї. Не хотіла бути тією самою свекрухою, про яку анекдоти складають.
Але остання крапля була зовсім недавно. Я зіштовхнулася з Зоряною в магазині — буквально носом до носа. Я, як вихована людина, привіталася. А вона… зробила вигляд, що мене не помітила. Пройшла повз, ніби я порожнє місце. Я стояла в ступорі. Невже я настільки їй чужа, що не заслуговую навіть простого «доброго дня»?
Я не телефонувала Олексію. Не скаржилася. Хоча так хотілося зателефонувати Зоряні й запитати — в чому моя вина? Чому ти відвернулася? Чим я тобі завадила? Але я мовчала. Бо у мене залишилася хоч якась надія, що все це — не назавжди. Що, можливо, вона чекає на дитину, і у неї просто гормони грають. Або, як кажуть у народі, «дах їде». А може… може, вона просто така. І всю свою «люб’язність» до весілля грала, щоб сподобатися. А тепер зняла маску.
Я не знаю, чи варто говорити з нею напряму. Може, й справді, час усе розставить по місцях. Але поки я відчуваю себе непотрібною. А це страшно. Особливо, коли ти не ворог, не чужа людина, а мати того самого чоловіка, якого вона називає своїм чоловіком.
Скажіть, як ви думаєте — чи варто свекрусі говорити відверто, коли відчуває таку біль? Чи краще терпіти і чекати, що колись невістка сама все зрозуміє? Чому Зоряна так змінилася після весілля? Де та дівчина, якій я колись щиро раділа?
