Щоденник
Сьогодні важкий день. Я зустрівся з долею, яка лягла на плечі тягарем. Двоє людей, яких я кохаю, але не можу бути поряд. Та ще одна малеча, яка вплуталася у цю історію без свого вибору. Звучить як дурна мелодрама, але це моє життя.
Мене звати Дмитро, а її — Світлана Коваленко. Ми познайомилися у Києві, коли обоє були молоді й дурні: сварилися через дрібниці, сміялися до сліз, купалися в Дніпрі вночі. Три роки — як один день. Поки не посварилися через якусь дурницю. Вона пішла, я не зупинив. Гордість — прокляття нашого роду.
Минуло півроку. Я дивився на телефон, чекаючи її повідомлення. А потім дізнався: вона зустрічається з хлопцем із сусідньої контори. Тихий, спокійний. А через два місяці — вагітність. Я стояв тоді на балконі, курив і відчував, ніби хтось вирвав з грудей ребра.
Коли народилася їхня донька, Марічка, я все ж подзвонив. Просто сказати: “Вітаю”. Вона замовкла, потім прошепотіла: “Давай зустрінемось?”
Ми сиділи в кав’ярні на Подолі, пили каву, мовчали. Вона плакала, а я тримав її руку, знаючи, що не маю права. З того дня почали бачитися. Таємно, з болем. Вона не дозволяла нічого більше. Кожен раз, коли я наближався, вона уявляла ту малу, що чекає батька вдома.
Я брехав, казав, що кохаю тільки її. Що з тою жінкою мене нічого не пов’язує, окрім дитини. Просив: “Якщо я піду, ти приймеш мене?” Вона мовчала.
І я розумію чому. Вона зростала без тата. Знає, як це — дивитися на чужих дітей, які біжать до батька після школи. Я бачу, як вона дивиться на маленьку Марічку у моїх відео — і в її очах не ревнощі, а жаль.
Що ж робити? Як обрати між своїм щастям і чужим дитинством? Я можу зруйнувати їхній світ, але чи зможу потім дивитися в очі своїй доньці, знаючи, що забрав у неї батька?
Сьогодні Світлана сказала: “Вистачить. Я не хочу бути причиною чиїхось сліз”. Вона пішла, а я сиджу зі смартфоном у руці, де світиться фото моєї дитини.
Буває, щоб щастя було без жертв? Чи кожен наш вибір — це хтось обік з перебитим серцем?
Я не знаю. Та вперше за довгі роки боюсь не за себе — а за ту малу, яка ще навіть не розуміє, чому тато так рідко буває вдома.
Дмитро
25.10.2023
