В мене є задум довести сина до розлучення. Навіщо йому така нерозумна дружина?
Існує стереотип, що свекрухи — це злі жінки, які без приводу дошкуляють бідним, нещасним невісткам. Зазирніть на форуми в інтернеті — там повно таких історій. І от я — та сама “зла свекруха”, яка не просто чіпляється до своєї невістки, а твердо вирішила зруйнувати шлюб свого сина. І знаєте що? Мені не соромно. Я впевнена, що маю рацію, і зараз поясню, чому так думаю, поки в моїй душі кипить гнів і біль за мого хлопчика.
Мій син, Олексій, познайомився з цією дівчиною, Марією, п’ять років тому. Але представив її мені набагато пізніше — лише після заручин і рішення одружитися. З першого погляду вона мені не сподобалася, і, як з’ясувалося пізніше, моя інтуїція не підвела — ця дівчина виявилася справжнім кошмаром.
Я запросила їх до себе додому, у нашу затишну квартиру в передмісті Києва. Марія не встигла навіть зняти взуття, як її телефон почав дзвонити. Замість вибачення і обіцянки передзвонити, вона почала розмовляти з подругою прямо в коридорі. П’ятнадцять хвилин! Я стояла, стискаючи зуби, а вона хихикала і обговорювала якусь нісенітницю. Вже тоді я відчула, що з нею щось не так.
За столом я не задавала їй серйозних питань — просто спостерігала. Але коли розмова зайшла про її життя та плани, все стало зрозуміло. Школу вона ледь закінчила, навчається на останньому курсі коледжу, але про вищу освіту навіть не думає. Навіщо? Жінка, за її словами, повинна бути дружиною та матір’ю — і крапка. Працювати вона не збирається. Зараз її забезпечують батьки, а потім, мабуть, цей тягар ляже на мого сина. Живе з мамою і татом, але після весілля планує переїхати до нашої квартири. І найгірше: вона вагітна. Термін ще малий, тому весілля треба зіграти швидко, поки живіт не видав її “секрет”. Вела себе так, ніби весь світ їй щось винен, а її краса — це перепустка в безтурботне життя.
Але найстрашніше я побачила, коли Олексій вийшов покурити на балкон. Марія тут же дістала пачку тонких цигарок і пішла за ним. Вагітна — і курить! Я мало не задихнулася від обурення. Що буде з дитиною? Її це, схоже, не хвилювало.
Незабаром вони одружилися, і ми почали жити разом в моїй квартирі. Я йшла на роботу рано вранці, поверталася до вечора, а Марія спала до обіду, потім тинялася по дому, нічого не роблячи, й постійно виходила на балкон з цигаркою. У коледжі вона взяла довідку про вагітність і пішла в академічну відпустку. Щовечора мене зустрічав хаос: гора брудного посуду в раковині, розкидані речі, порожній холодильник. Вона не готувала, не прибирала — тільки тринділа по телефону, балакаючи то з мамашею, то з подругами.
Коли я просила її допомогти по дому, вона відмахувалася: то токсикоз, то втома. Але це не заважало їй гуляти з подругами по кафе або таскатися з Олексієм по нічних клубах до ранку. Я стискала зуби, але мовчала — заради сина. А потім народився онук. І що ви думаєте? Марія не змінилася ні на йоту. Олексій вставав до дитини вночі, гуляв з коляскою, возив його до лікаря. Я допомагала вечорами й вихідними, змучена після роботи. А вона? Лежала на дивані, гортала телефон і курила, наче нічого й не було. Мене трясло від злості.
Я намагалась говорити з нею — спокійно, потім жорсткіше. Вона пропускала мої слова повз вуха, дивлячись на мене з нахабною усмішкою. Але найгірше було те, що Олексій завжди її захищав. Коли я вказувала йому на її лінь, на її марність, він ставав стіною: “Мамо, вона старається, просто їй важко”. І ми сварилися. Він кричав на мене, а їй — ані слова докору. Мій син, мій єдиний хлопчик, засліплений коханням до цієї пустушки.
Напруга в домі стала нестерпною. Одного разу я не витримала й у гніві випалила: “Забирай свою дружину з дитиною й забирайтесь звідси! Живіть окремо, подивимось, як ви впораєтесь!” Вони поїхали. Олексій образився, перестав зі мною говорити. Я намагалася пояснити йому, відкрити очі на правду, але він відгородився від мене стіною. Тепер він майже не телефонує, не приїжджає в гості. Я впевнена: це Марія налаштовує його проти мене, вбиває клин між нами. А я ж люблю свого сина понад усе, а онука люблю всім серцем.
Я вирішила: така дружина Олексію не потрібна. Він заслуговує кращого — розумної, турботливої жінки, а не цієї лінивої, безвідповідальної дівчини. Нехай він поки що цього не бачить, але я зроблю все, щоб їхній шлюб розпався. Я не зупинюся, поки не звільню сина від цих кайданів. Впевнена, рано чи пізно він зрозуміє, що я мала рацію, обійме мене й скаже: “Дякую, мамо”. А онука ми виростимо самі — без її нікчемної тіні, без її байдужості й цигаркового диму. Я не відступлю, адже це моя війна за щастя мого хлопчика.
