У невеличкому містечку на Поділлі, де старі дерев’яні хати шепчуть історіями поколінь, моя мрія про щасливе заручини розбилася об крижану стіну реальності. Я, Соломія, мріяла познайомити батьків мого нареченого, Дмитра, з моєю матір’ю, але замість теплої зустрічі отримала бурю, яка залишила в мені глибоку рану.
Ми з Дмитром зустрічалися два роки, і я була впевнена, що знайшла свою долю. Він — добрий, працьовитий, завжди підтримував мене. Коли він зробив пропозицію, я відчула себе немов у казці. Ми вирішили, що час познайомити наших батьків. Моя мати, Оксана, жила у Польщі, працювала там останні десять років, але заради цієї події прилетіла додому. Батьки Дмитра, Борис і Марія, жили недалеко, в орендованій квартирі, і я знала, що їхнє життя непросте. Дмитро часто допомагав їм грішми, оплачував оренду, і я поважала його за це. Але я не очікувала, що їхня скромність стане початком лиха.
Організувати зустріч було нелегко. Мати запропонувала влаштувати вечерю у нас вдома, щоб все було по-родинному. Я готувалася кілька днів: прибирала, купувала продукти, пекла паску за маминим рецептом. Дмитро запевняв, що його батьки в захваті від ідеї та чекають на знайомство. Я уявляла, як ми всі сидимо за столом, сміємося, обговорюємо весілля. Але реальність виявилася далекою від моїх мрій.
У день зустрічі мати приїхала з аеропорту, втомлена, але щаслива. Вона привезла подарунки для батьків Дмитра: пляшку польського вина та вишивані рушники. Я пишалася нею — вона завжди вміла створити затишок. Але коли Борис і Марія увійшли до нашої хати, я відчула напругу. Марія оглянула кімнату поглядом, сповненим гіркоти, а Борис мовчазно насупився. Я намагалася розрядити атмосферу, частувала їх узваром, але Марія раптом почала говорити про те, як важко їм живеться.
«Ми все життя в чужих кутках, — почала вона, дивлячись на мою матір. — Дмитро нас тягне, а сам ледве зводить кінці з кінцями. А ви, Оксано, мабуть, у Польщі у золоті купаєтеся?» Її голос був отруйним, і я завмерла. Мати, намагаючись згладити незручність, відповіла, що працює доглядальницею, живе скромно, але Марія перебила: «Скромно? А нащо тоді ці дорогі подарунки? Хвалитися приїхали?»
Я була в шоці. Мати заплуталася, а Борис мовчав, не намагаючись зупинити дружину. Дмитро червонів, але теж не втручався. Марія продовжувала: «Ви тут паски печете, а ми ледве виживаємо! Думаєте, якщо у вас все є, то можете нас принижувати?» Я намагалася заперечити, що ніхто їх не ображає, але вона вже кричала, звинувачуючи нас у гордовитості. Мати, не витримавши, підвелася зі столу: «Я приїхала познайомитися, а не слухати образи». Марія кинула: «То й їдьте назад у свою Польщу!»
Вечеря закінчилася крахом. Марія з Борисом пішли, грюкнувши дверима. Дмитро вибачався, але його слова звучали порожньо. Мати плакала, а я відчувала, як моя мрія про весілля розпадається. Як можна будувати сім’ю, якщо родина нареченого так до нас ставиться? Я дорікала собі: треба було зустрітися на нейтральній території, не запрошувати їх до нас. Але їхня злоба була незрозумілою. Невже вони побачили у нас ворогів лише тому, що ми живемо трохи краще?
Наступного дня я подзвонила Дмитру, сподіваючись, що він поговорить з матір’ю. Але він сказав: «Маму не переконаєш, вона все життя страждала. Може, твоя мати й справді занадто вивищується?» Його слова добили мене. Я любила його, але як прийняти родину, яка ненавидить мою? Мати вилетіла назад до Польщі, не попрощавшись із батьками Дмитра. Вона сказала: «Соломіє, подумай, чи готова ти до такої свекрухи».
Тепер я в розгубленості. Дмитро просить дати йому час, але я не можу забути приниження, яке пережила мати. Марія навіть не вибачилася, а Борис підтримав її мовчанням. Я боюся, що ця злоба отруїть наше життя. Моя любов до Дмитра ще жива, але тріщина між нами зростає. Я мріяла про весілля, про сім’ю, де всі будуть рідними, але отримала скандал і біль.
Сусідка, дізнавшись про все, порадила поговорити з Дмитром відверто: якщо він не зможе захистити мене від своєї матері, чи варто продовжувати? Я не хочу втрачати його, але й жити під гнітом її ненависти не зможу. Моя душа розривається між любов’ю та почуттям гідності. Я хотіла об’єднати родини, а замість цього втратила віру в наше майбутнє. Марія своєю люттю зруйнувала не лише вечір, але й мою надію на щастя з Дмитром.
