У маленькому містечку під Львовом, де давні будинки шепочуть історіями минулого, моє життя у 54 роки перетворилося на порожнечу, яку я створив власноруч. Мене звуть Богдан, і я втратив усе: дружину, родину, роботу. Після 30 років шлюбу з моєю Оленою я пішов до молодої коханки, гадаючи, що знайшов щастя. Та тепер я самотній, без родини, без справи, і розумію, що зробив непоправну помилку.
Родина, яка була моїм домом
З Оленою ми познайомилися, коли нам ледве виповнилося по двадцять. Одружилися, народили двох синів, і я був щасливий, що можу піклуватися про них. Працював далекобійником, приносив гроші, а Олена вела господарство, виховувала дітей. Мені подобалось, що в нас затишно й спокійно. Але з часом кохання згасло. Я думав, це нормально — ми поважали одне одного, жили злагоджено, і мені цього вистачало. Поки не з’явилася Марічка.
Три роки тому в корчмі я зустрів Марічку — їй було 34, мені 51. Вона була гарна, жвава, сповнена життя. Я почувався молодим поруч із нею. Ми почали зустрічатися, і незабаром вона стала моєю коханкою. Я закохався, як хлопчисько, мріючи про нове життя. Через два місяці я зрозумів, що більше не хочу повертатися додому до Олени, не хочу брехати. Я вирішив, що Марічка — моя доля, і чесно розповів Олені про неї.
Розлучення, яке знищило все
Олена вислухала мене спокійно, без сліз, без скандалів. Я подумав, що й вона мене не кохає, і це полегшило розлучення. Тепер я розумію, наскільки жорстоко я її скривдив. Ми продали нашу хату, де прожили десятиліття. Марічка наполігла, щоб я не залишив житло Олені, і я погодився. Олена купила маленьку однокімнатну квартиру, а я не допоміг їй ні грішми, ні підтримкою, хоча знав, що їй важко без роботи. Тоді мені було все одно — я був засліплений Марічкою.
Ми з нею купили двокімнатну квартиру на мої заощадження. Наші сини, дізнавшись про розлучення, відмовилися зі мною спілкуватися, звинувачуючи мене у зраді матері. Але я не придав цьому значення — Марічка була вагітна, і я з радістю чекав народження нашого сина. Я думав, що починаю нове, краще життя.
Обман, який відкрив очі
Син народився, але сімейне життя з Марічкою перетворилося на пекло. Я працював, прибирав, готував, доглядав за дитиною, а вона вимагала грошей і зникала по ночах. Поверталася п’яною, кричала, влаштовувала сцени. У хаті панував хаос, їжі не було, а я вибивався з сил. Мене звільнили з роботи — я засинав на змінах, став дратівливим, не справлявся. Друзі шепотіли, що син на мене не схожий, але я не вірив.
Три роки я жив у цьому кошмарі. Мій брат, який ніколи не любив Марічку, наполіг на тесті ДНК. Результат зруйнував усе: хлопчик не був моїм. Я подав на розлучення, і Марічка пішла, не сказавши жодного слова жалю. Я залишився сам, без роботи, з порожньою квартирою і розбитим серцем. Тоді я вирішив повернутися до Олени, до тієї, що була моїм домом тридцять років.
Пізнє каяття
Я купив квіти, вино, торт і поїхав до Олени. Та її квартира була продана. Нова господиня дала мені її адресу, і я рушив туди, сподіваючись все виправити. Двері відчинив чоловік — її новий чоловік, колишній колега. Олена знайшла гарну роботу, вийшла заміж і була щаслива. Пізніше я побачив її в кафе й благав повернутися. Вона подивилася на мене з презирством, розвернулася й пішла. Я зрозумів, що втратив її назавжди.
Тепер мені 54, і в мене немає нічого. Сини не хочуть мене знати, роботи немає, заощадження закінчилися. Я живу в орендованій кімнаті, перебиваючись випадковими заробітками. Щодня я думаю: навіщо я пішов? Чому повірив, що молода дівчина замінить родину, яку я будував тридцять років? Моя дурість знищила все, і цей урок я ношу з собою щодня.
Що робити?
Я не знаю, як жити далі. Намагатися налагодити зв’язок із синами? Але вони не пробачають зради матері. Шукати роботу? У мої роки це майже неможливо. Благати в Олени пробачення? Вона щаслива без мене, і я не маю права втручатися. Чи просто змиритися і жити з цією болем? Мої старі друзі кажуть: «Богдане, сам винен, починай спочатку». Але як почати, коли втрачено все, що було важливим?
У 54 роки я хотів би повернути час назад, але це неможливо. Я хочу, щоб мої сини пробачили мене, щоб Олена хоча б раз подивилася на мене без презирства, щоб я міг спокутувати свою провину. Але я знаю — це помилка, яку не виправити.
Мій крик прощення
Ця історія — мій крик прощення, якого я, можливо, ніколи не отримаю. Олена, мабуть, була права, живучи далі без мене. Мої сини, мабуть, справедливо відкинули мене. Я хочу, щоб моє життя знову набуло сенсу, щоб я міг дивитися у дзеркало без сорому, щоб моїЯ зрозумів, що моя єдина надія — пробачити самому собі, навіть якщо ніхто інший цього не зробить.
